8. Емоції

Лія, в обіймах Коласа, почувалася захищеною і врівноваженою. Заплющивши очі, вона просто насолоджувалася моментом. Нарешті вона зрозуміла фразу "тут і зараз", посміхнулася сама собі, бо саме зараз цей вислів набув особливого значення. Колас, відчувши емоції дівчини, пригорнув, ніжно зануривши долоню у її волосся, притулив голову до своїх грудей і обережно поцілував у чоло. Лія завмерла, поринувши у спогади, згадала своє перше кохання, як вона це зараз називає — невдала закоханість, і на її обличчі з‘явився легкий відбиток смутку.

Чому перше кохання у багатьох людей супроводжується стражданнями і розчаруванням? Вона щиро кохала одного парубка, який скористався її почуттями і просто пішов. Без пояснень, без прощання. Вона й досі не знає, що тоді сталося, але більше ніколи не дозволяла собі щирих почуттів, таких, як тоді. Вона закрила своє серце свідомо. Вирішила більше ніколи не піддаватися почуттям. Скільки у неї було залицяльників, що й не вистачить пальців обох рук, щоб перелічити тих нещасних, кого вона відштовхувала від себе. Скількох хлопців ображала, рівняючи всіх під того, першого, щиро віривши, що всі чоловіки однакові і ніхто їй не потрібен... А зараз, в обіймах свого Янгола, почала одужувати від тієї туги, як від хронічної хвороби, що зветься зневіренням.

Раптом у двері хтось постукав. Лія повільно підвелася і підійшла відчинити. Настя, посміхаючись, запитала, чи сестра не проти, щоб Анжі залишилася на ніч, мовляв вже пізно, а вони ще не набалакалися.

— Звичайно! Чого б це я була проти? І чого це ти питаєш? Це ж твій дім і твоя подружка. Розважайтеся, а я піду спати. Постіль знаєш, де взяти, але відчуваю, що сьогодні ви спати не збираєтесь! — цьомкнула сестру, — На добраніч, рідна.

Лисичка обійняла сестру і побігла до подруги, а Лія, зачинивши двері, підійшла до шафи і, відчинивши дверцята, повернулася до Коласа.

— Розумію, що ти не справжній чоловік, та все одно, прошу тебе відвернутися, мені треба переодягнутися.

— Чого це я не справжній? — Колас підвівся, повернув голову до стіни і хитро посміхнувся.

— Маю на увазі, що ти — Янгол, а не людина. Ну, ти зрозумів! Не ображайся! — жартівливо промовила, а сама, оцінивши фізичну форму красеня-Коласа, подумала собі, що шкода, що він несправжній, бо щось є у цьому Янголі, що приваблює її.

Швидко скинула одежу і одягла сорочку, яку колись сама вишила, як бабуся навчила. Розстелила постіль і лягла, накрившись ковдрою.

— Можна повертатися, — сказала і, трохи подумавши, запитала тихенько, — Ти ж нікуди не дінешся? Залишся, будь ласка, зі мною. 

— Не бійся, я нікуди не зникну. Залишусь, Ліє. Я ж твій… Янгол, — задумливо відповів так, наче хотів сказати щось інше.

— На добраніч, Коласе…. — пошепки промовила і відвернулася до стіни.

Колас сів на стілець біля ліжка дівчини і прислухався до її дихання. Він відчував її пригнічений спогадами стан, та не наважувався заговорити. Він також пам‘ятає ту трагедію, коли той хлопець покинув Лію, залишивши з боргом, який вона змушена була виплачувати. Дівчина впоралася з тією халепою, але закрила серце, загартоване болем розчарування. А зараз її почуття оживають і вона має прийняти це та остаточно позбутися болю. 

—Ти маєш це прожити… — почувши легке хлипання під ковдрою, промовив Янгол, — Щоб рухатися далі. Цей біль блокує твої почуття і емоції, розумієш? Ти маєш позбавитись від того тягаря і йти далі.

— Я знаю, — Лія відкинула ковдру і сіла, опершись на подушку, — Тепер я знаю, шо не зможу допомогти іншим, якщо сама маю блоковані почуття. Та мені потрібен час. Я зможу, бо я вже не та Ліля, яка зла на весь світ через одного єдиного чоловіка.

— Я поруч, Ліє, я допоможу тобі, якщо дозволиш.

— Дякую тобі, Коласе. Та я маю сама розібратися з цим. Ти просто будь поруч…

Лія заплющила очі, зробила декілька заспокійливих вдихів і видихів та занурилася у минуле. Їй необхідно пережити ті емоції, які вона придушувала весь цей час. Інакше їй не вдасться очиститися, трансформуватися і виконати своє призначення. Придушені емоції — то справжня вибухівка, цілком реальна і небезпечна. З таким тягарем вона не зможе допомагати іншим, бо буде нещира, закрита і від‘єднана від інших. Зараз їй необхідно здобути душевний спокій і відновити врівноваженність.

Перед її очима промайнули події тих днів. Спочатку радість спілкування, перший поцілунок, романтика. Спільні прогулянки алеями парку. Освідчення і її ствердне "так, я згодна стати твоєю дружиною". Плани на майбутнє, спільний бізнес. Так швидко все розгорталося і, на диво, вдало.

Потім події того страшного дня. Вибух і пожежа в їхній новенькій кав‘ярні. Вона тоді дивом врятувалася. І з того самого дня вона більше не бачила свого Сашка. Телефон не відповідав, вдома не з‘являвся. 

Тоді вона вирішила, що він злякався відповідальності, передумав одружуватися і продовжувати спільну справу, бо виплати по кредиту були також спільними. В її уяві він став боягузом і зрадником. 

Серце калатало від спогадів, сльози рікою потекли із заплющених очей, долоні зжалися в кулаки. Лія згребла всі емоції, що спливали, як отрута і дала їм волю. Злість, біль, розчарування, жалість до себе, і найстрашніша, ненависть до того, кого кохала. Її тіло знобило, чоло спітніло, руки і ноги трусило, біль розривав голову, груди здавило, забракло дихання. Вона мужньо терпіла ці тортури, бо знала іншого варіанту, позбутися цього бруду, немає. Треба просто це прожити, бо тоді не дала собі це зробити. Якби дала волю почуттям, то було б легше. А зараз ці емоції стали грудою каміння, чи то могутньою скелею, яка нарешті почала розпадатися. Камінчик за камінчиком відколювався і перетворювався на попіл.