4. Сестра рідна

Коли стіл був готовий, у двері постукали і Лія побігла відчиняти.

— Привіт! Чого тарабаниш, у тебе ж має бути ключ! — відкрила двері і запросила зайти.

Дівчина мовчки зайшла, спантеличено подивилася на Лію і поставила свою невеличку валізу біля дверей. Вона не очікувала такої реакції на свій приїзд, бо вони посварилися дуже давно, того дня, коли вона висказала все, що відчуває, молодшій сестрі і підсмажила сказане словами “ненавиджу тебе!”.

Весь шлях з аеропорту до будинку вона обдумувала свою зустріч із сестрою, моделювала діалог і підшукувала підходящі слова, щоб пояснити свою поведінку, щоб помиритися. Чесно кажучи, вона і постукала, а не відкрила своїм ключем, бо розраховувала, що Лілька навіть не стане дивитися в її сторону, а просто вижене геть. Вона, якби опинилася на місці своєї молодшої сестри, так і вчинила би. А ця посміхнулася, обійняла і чмокнула в щічку.  

— Чого стала, як вкопана, проходь. Голодна з дороги? Я спекла твій улюблений пиріг з лохиною. Бабусин рецепт. Пам’ятаєш?

—Лілю, пробач мені, — горло здавило так, що вона ледь промовила ці два слова, які готувала на кінець свого пояснювального монологу, і з очей покотилися сльози.  

— Лисичко моя! Рідненька, чого ти? Я така рада, що ти тут! У мене ж і номеру твого телефону не було й адреси. Я взагалі думала, що ти ніколи не згадаєш про мене. Проходь, мий руки і за стіл.

— Ти пробачила мені? Я не можу зайти, поки не почую це від тебе…

— Давно пробачила. Я шукала тебе. Друзі не знали де ти, в соцмережах тебе не було, чи ти змінила аккаунти, я думала, що втратила тебе назавжди і трохи не збожеволіла. Як я можу ображатися, ти ж моя рідна! 

Сестри обнялися і довго стояли у коридорі, наче втратили відчуття часу. Лисичка витерла сльози і мовчки пройшла на кухню. Вона мала сказати сестрі дещо важливе, але не знала, з чого почати. Сіла на стілець, налила собі узвару, випила залпом стакан і, глибоко вдихнувши, випалила:

— Ми не рідні… Знаєш? — не давши сестрі часу на відповідь, продовжила: — Бабуся перед смертю мені все розповіла. Мене вдочерили, коли мені було майже три роки. А потім народилася ти і мама померла, народжуючи тебе, а тато… так поспішав до вас у пологовий, що втрапив у ДТП та загинув у той же день. Тому я була дуже ображена на тебе, винила у смерті батьків. Саме тому, після бабусиних похорон, я поїхала, щоб ніколи не бачити тебе. Я винила тебе у тому, що ти зруйнувала моє життя… Та я ж не…

— Я все знаю, Настю…

— Бабуся і тобі розказала?

— Ні… — посміхнулася Лія.

— Тоді звідки ти знаєш?

Лія відвернулася до плити, щоб насипати картоплю в тарілку, а сама намагалася вигадати якусь легенду, щоб розповісти Насті, звідки вона все знає. Вона пожалкувала, що сказала "ні", не подумавши, бо пояснити те, що сталося вночі, вона не могла. Сестра може подумати, що молодша збожеволіла, бо як можна спілкуватися з померлими людьми? 

— Після бабусиної смерті я перебирала документи і знайшла документи з дитячого будинку. Бабуся ховала їх від нас, а коли ми виросли, то вирішила все розповісти. Але розповісти встигла тільки тобі...

— Так, ти тоді була на практиці і не встигла навіть попрощатися з нею…

— Так, але… — Лія замовкла, бо знову зловила себе на тому, що хотіла розповісти, що з бабусею вона теж поговорила, тому знову змінила тему: — То було в минулому, Настуню.  І, до речі, ти більше схожа на батьків ніж я. Подивись на фото! Ви з мамою як дві краплі… Давай вже їсти. Та краще розкажи, де ти була весь цей час.  

Лисичка почала розповідь про своє нелегке життя. І що мільйон разів пошкодувала, що втекла тоді з дому. Виявляється, вона поїхала в Європу, там познайомилася з якимись дівчатами, які трохи не затягли її в бордель на роботу. Вона, щоб не стати повією, втекла звідти, завдяки якомусь чоловіку, за якого потім вийшла заміж. Та він розпускав руки і вона від нього втекла. 

— Отже, сестро, я приїхала без грошей, майже без речей та… — запнулася, не знаючи, як розповісти сестрі.

— Сподіваюсь, ти не робитимеш аборт? — спитала Лія так, наче все знає

— Звідки ти... Я ж навіть не натякала на вагітність…

Лія зрозуміла, що приховувати від сестри свій “дар” вона довго не зможе, тому вирішила все якось пояснити.

— Лисичко, вчора сталося щось незбагненне. Я бачила сон, в якому до мене явилися батьки й бабуся, я розмовляла з ними, як оце зараз із тобою. Та після того сну, я стала бачити, відчувати і розуміти більше, ніж звичайна людина. Це наче…

— Тебе що, блискавкою вдарило? — з посмішкою спитала Лисичка і хитро поглянула на сестру.

— Ні, але можна це порівняти з блискавкою, якщо так легше сприймеш.

— Ти типу стала екстрасенсом чи відьмою?

— Та ні, не вигадуй, я просто відчуваю більше, ніж раніше.

— То ти знала, що я приїду і тому приготувала мій улюблений пиріг?

У відповідь Лія просто кивнула. Взяла її за руки і попросила не боятися, бо вона — та сама Лілька, просто відтепер більш чутлива.

— Тепер від тебе нічого не приховаєш… — дівчата засміялися, — З Днем народження, сестро!

Потім Лисичка розповіла цікаву історію про те, як вона перенесла переліт літаком. Річ у тім, що Настя з дитинства боялася літати. Бабуся часто возила дівчат на море, за кордон. Та, коли дізналася, що у Насті фобія літати, підшукувала курорти, на які можна було дістатися іншим транспортом, бо Лисичка у літаках завжди панікувала. А сьогодні, поруч з Настею сиділа жінка, яка боялася літаків більше, ніж сама Настя. Хоча всі були впевнені, що Анастасія Миколаївна — абсолютний чемпіон у панічних атаках на борту всіх авіаліній світу. Цього разу, вона не вибирала, яким чином їй тікати від монстра-чоловіка, бо боялася, що всі наземні види транспорту він зможе наздогнати, а от літак він не подужає, хоч і скажений, як кінь!