Сьогодні зранку погане передчуття не дає мені спокою. Щось має відбутися? Чому ж я не можу побачити, що саме? Тривога відволікала від тренування, навіть, пропустив пару ударів від Лії. Такого давно вже не було. Не можу зібратися. Це заважає…
Раптом відчув, таке далеке і ледь чутне: "Янголи, якщо ви існуєте, молю, заберіть мене. Життя не має сенсу…". Миттю знайшов долю цієї дівчини у стопці паперів на своєму столі. Не маю часу читати все, тому одразу подивився на те, що написано в самому кінці. О ні! Там від сьогодні пусто! Це означає, що сьогодні - вирішальний день! Я маю встигнути! Маю її врятувати, вона ж така молода! Зірвавшись з місця, швидким рухом передав Лії листок з описом і попросив, щоб вона мені розповіла про цю дівчину, поки я до неї долечу, і вистрибнув у вікно.
Лія знає долю цієї дівчини, тому почала швидко розказувати скорочену версію, щоб я розумів, як маю поводитися.
Дівчина, якій через місяць має виповнитися двадцять років. Мала стосунки з парубком. Восени наступного року планувалося весілля. Та сьогодні вона дізналася, що він зрадив їй з найкращою подругою. Більше того, вона дізналася, що це триває вже давно. А саме сьогодні вона побачила їх вдвох, коли повернулася додому. Вона вибігла з квартири і направилася сходами наверх. Коласе, вона на даху! Поквапся! За потреби, можеш показатися їй, маєш дозвіл від мене особисто! Благаю, скоріше!
Останні слова у моїй свідомості пролунали вибухом і я прискорив рух. Дістався того триклятого даху і побачив її. Вона тихенько плаче і стоїть однією ногою вже на межі перед стрибком. Прийнявши людську форму, поволі наблизився до неї, і, щоб не налякати, прошепотів:
- Зажди… Не стрибай!
- Хто ти? Чого тобі треба? Благаю, полиш мене. Я вже вирішила…
- Ти робиш помилку, я точно знаю.
Дівчина відступила від краю і повернулася до мене. Я поглянув в її оченята і відчув, як палає її душа. Я маю загасити цей вогонь, поки вона не перегоріла.
- Хто ти? Що тут робиш? - запитала вона мене ще раз.
- Скажеш, чому ти тут і я, обіцяю, скажу, хто я і що тут роблю.
Її нижня губа почала тремтіти, як у малої дитини, яка збирається плакати. Очі набралися сльозами і вона, хапаючи повітря, як рибка, яка опинилася на березі, намагалася вичавити з себе бодай слово.
- Він спить з нею, з моєю подругою, вже давно. Вони щойно кохалися на моєму ліжку, на моїх простирадлах. Вони обоє насміхаються з мене. Весь цей час робили з мене дурепу…
- То ти вважаєш, що це привід кликати Янголів?
- Я вважаю, що не зможу з цим жити, тому і кликала Янго… Як ти знаєш?
- Почув, тому і прийшов.
Вона ж тоді подумки молилася і була впевнена що ніхто не чує, тому мої слова налякали її і вона поволі похитнулась і ще більше наблизилась до краю. Я підняв руку, відступивши від неї подалі, щоб показати, що не загрожую їй.
- Ти вголос це казала, - намагався виправити ситуацію я і додав, - вибач, що підслухав.
Вона замотала головою, наче, відганяючи від себе ману. А у мене в голові пролунав голос Лії: "Це все Шерк… Я дізналася, що її хлопець діяв не з власної волі. Подруга давно закохалася в нього і Шерк вселявся в бідолашного та розважався, а сьогодні навмисно довів дівчину до краю. Наговорив різної гидоти і принизив її, відчувши, що вона слабка і наївна. Тож, будь готовий, можливо, Шерк скоро з’явиться".
Я подякував Лії за попередження, ні на мить не відводячи очей з нещасної. Дівчина розглядала мене, намагалася розгадати хто я насправді. Отже я мав відволікти її від самогубства і впевнити, що життя тільки починається.
- Він, цей парубок, не твоя доля, повір.
- Та хто ти такий, щоб вирішувати це? - розлютилася дівчина, гримнувши на мене.
- Вирішую не я, а ти. Ти сама не відчуваєш, шо він не твій?
- Так… Вони зрадили мене. Вони образили... Розчавили мене. Я не витримаю того приниження…
- Якщо ти зараз підеш, то зробиш нещасним одну людину, - вона задумливо подивилася на мене і я продовжив, - на світі є чоловік, який призначений долею тільки для тебе. Та, якщо ти підеш зараз, він ніколи не зустріне тебе і буде нещасний. І ти не проживеш своє справжнє, щасливе життя, яке може настати вже завтра. Подумай… Твоя доля поруч, просто зупинись, озирнись і починай нове життя.
- Може саме ти призначений мені долею? - подивилася на мене суворим поглядом.
- Ні, я не можу стати нічиєю долею...
Вона посміхнулась і розчаровано опустила голову. Я вже не знаю, чим заохотити її жити. Маю щось вигадати. Вона все ще стоїть на краю даху семиповерхового будинку. Раптом я відчув, як холодок пробігся шкірою. Лія мала рацію. Він тут. Шерк прийшов довести справу до кінця. Він не показує мені себе, та я відчуваю його присутність. Відчуваю, як він впливає на свідомість моєї підопічної.
- Мала! Не піддавайся емоціям, вони не справжні, повір! - закричав я і, підійшовши ближче, протягнув до неї свою руку.
- Вона не чує тебе, Коласе - почув я мерзенний голос Шерка у своїй голові.
Раптом дівчина підняла голову, подивилася на мене і закричала не своїм голосом:
- Ти брешеш! Всі брешуть! Я не буду жити у постійній брехні! - кинула в мене гнівний погляд і стрибнула вниз.
Шерк зареготав, насолоджуючись перемогою, а я, миттю розправивши крила, кинувся за нещасною. Схопив її та, трохи змінивши траєкторію падіння, направив її на крону дерева, що стояло поруч з будинком. Обійнявши своїми крилами, захистив її від гілля і повернувся так, щоб удар припав на мене. Крона дерева пом’якшила наше падіння, та все одно нас добряче вдарило об землю. А Шерк розчаровано заревів і полетів геть.