Батьківство надихає

Після тренувань ми, як і завжди, зібралися на базі для обговорення поточних справ. Лія сповістила, що сьогодні відлетить у своїх справах, тому ми маємо діяти без неї. На наші питальні погляди, відповіла, що пояснить все потім, зараз немає часу, і полетіла у місто.

Ми з Філом сіли за читання життів і слідкування за підопічними. Раптом Філ зіскочив зі свого стільця, і вибігаючи через вікно крикнув: "Рон просить про допомогу! Буду на зв’язку!".

А я залишився наодинці розгрібати людські долі. Поступив таким же чином, як і попереднього разу, витягнув зі стопки перший-ліпший папірець. Чоловік, який по життю постійно стикався зі зрадою. І зрада ця постійно була від його жінок. Він був одружений два рази, дітей не мав, проте дуже хотів. Після останнього шлюбу звернувся до лікаря і дізнався, що не може мати дітей. Наступну свою кохану, з якою майже відразу зійшовся, попередив про свій діагноз і та його покинула.  Знайшов його на мапі і почав слідкувати. Він просто йшов по дорозі. Нічого особливого.

Тоді я подумав, може спрацює, як попереднього разу, коли я дістав дві долі і допоміг їм зійтися і продовжити життєвий шлях разом, та дістав ще один папірець. Жінка. Добре, значить треба подумати що і як зробити. Почав читати про неї і шукати на мапі. Знайшов її в лікарні. Вона в комі. З її історії я дізнався, що з нею і її чоловіком стався нещасний випадок. Вони вирішили відсвяткувати річницю свого весілля трохи екстримально. Спільний стрибок з парашутом. Чоловік розбився, а вона потрапила до лікарні у важкому стані і вже місяць підключена до апарату підтримки життя. Проте на цьому її історія закінчується. Цікаво… Чим я можу їй допомогти? Я ж вже не лікар… Тому, не гаючи часу полетів до неї в лікарню.

Я свято вірю, що не випадково вибрав її зі стопки, має щось бути. Я зможу допомогти. Наблизившись до неї, я легесенько доторкнувся до її руки, щоб хоч щось відчути. Її думки, почуття, не знаю, хоча б щось. Подумки запитав її: "Скажи, чим я можу допомогти?". Її душа линула до мене: "Дякую, що прийшов. Я так давно шукаю допомоги. Проте вже не сподівалася... Дитина. Син. У мене є син. Єдине, про що благаю, допоможи йому, бо я більше не зможу…" І я побачив суцільну лінію на моніторі. Вона відлетіла, але встигла попросити за сина. Я встиг. Тепер треба його знайти. Сам не впораюсь, потурбую Лію.

- Ліє, вибач що турбую, - зв’язався я з головною, - та жінка, в реанімації, вона померла…

- Шкода, проте ми нічого вже не могли вдіяти… Ми втрачаємо підопічних, так буває. Ти не зміг би нічого зробити.

- Так, по відношенню до неї, згоден, не зміг би. Проте, все ж, я можу допомогти... Я був у неї сьогодні. Вона просила про допомогу. У неї залишився син. Як я можу його знайти? Чому в її історії нічого не сказано про нього?

- Це підопічний Рона. Спитай у нього де дитина і запропонуй допомогу. Я в тебе вірю!

- Дякую, Ліє…

Не гаючи часу, я зв’язався з Роном, швидко переповів суть питання і попросив дозволу втрутитися у долю тієї дитини. Рон коротко розповів історію малого. У майбутньому у нього є два шляхи. Один – успішний, другий – поганий. Або він стане успішним юристом, або піде по бандитській стежці. Наразі він у дитячому будинку. Йому два рочки. Ще є шанс його врятувати. Дозвіл на моє втручання Рон дав, мовляв, чув про співпрацю з Велом і вірить, що у мене до втручання є особливий хист. Я полетів у той дитячий будинок, перевірити що до чого. Знайшов хлопчика. Він ще чистий, не злий від нестачі уваги. Тому є шанс.

Тепер вирішив повернутися до того зрадженого чоловіка. Відчув його. О ні! Він стоїть на даху і думає про самогубство! Як я це допустив? Чому не відчув його настрою відразу? Миттю опинився біля нього. Він, без почуттів, стояв і дивився вниз, на асфальтовану дорогу. Він не відчував ні ненависті, ні відчаю, ні кохання, ні смутку, нічого… Проте я відчув темний вплив. І сказав: "Тріксе, виходь, я відчуваю тебе… Де ти сховався?"

Трікс стояв поруч і був невидимий, на мої слова не реагував. Я відчув, як він навіює чоловікові про те, що безвихідь можна припинити. Просто один крок і все скінчиться. Один малесенький крок. Я мав діяти, бо Трікс майже переміг. Якщо я почну з ним змагатися, то є вірогідність, що чоловік, під впливом навіювання все ж зробить крок і я його втрачу. Я мав діяти як темний. Підступно і без правил. Я вже придумав майбутнє для цієї загубленої душі. Треба було тільки його втримати на цьому світі і допомогти.

Я підійшов до чоловіка впритул і торкнувся його своїм крилом. Тихенько, щоб не налякати. Він трохи отямився і я побачив по його обличчю, що він і гадки не має, що він тут робить. Він відступив на кілька кроків назад. Все, він в безпеці. Тепер я плеснув в долоні, з надією що це без Лії спрацює. Ми опинилися у сірому вимирі, де Трікс став видимим. Спрацювало.

Ми матеріалізували свої мечі і я почав наступ. Мечі схрестилися з гучним лясканням сталі. Трікс сьогодні не шуткував, як завжди, а сконцентровано вів бій і час від часу відволікався на чоловіка, продовжуючи темний вплив. Дякувати Лії, я вже вправно володів мечем і тому в Трікса не було можливості підкорювати чоловіка. Він всі сили кинув на боротьбу зі мною. Навіть трохи поранив моє крило. Але я не здавався. Проти біль я зібрався і пішов у вирішальний наступ і буквально завалив його ударами. Вийшло поранити його ногу, він зашипів від болю, проте зібрався і продовжував оборонятися. Так, саме оборонятися, бо я агресивно наступав, атакуючи його. Я мав допомогти цьому чоловікові стати щасливим.  Вивернувся від меча Трікса і вдруге пройшовся по його нозі, там же, де й першого разу. Він не втримався і загарчав: "Коласе, якого дідька? Я повернуся! Скоро". Махнув крилами і полетів.