Прощання з минулим. Перша поразка

Початок довгоочікуваних тренувань. Земне життя у мене проходило переважно в лікарні та на наукових конференціях. На спорт не вистачало часу. Я був у чудовій формі, правильно харчувався, не вживав алкоголь чи тютюн. Але мене завжди тягнуло до тренажерки.

Сьогодні перше тренування. Наш тренер, Лія, почала одразу з бойових мистецтв. Нам доступні мечі, які ми вже використовували, блискавки та енергетичні кулі. Наше завдання на сьогодні – навчитися матеріалізувати перелічені засоби та стріляти в ціль. Наступне – спаринг на мечах. Матеріалізація енергетичної кулі, чи блискавки, справа, по правді сказати, не важка, проте займає час. Лія застерігла, що робити ми це маємо миттєво, без затримок, бо від втрати часу залежить чиєсь життя. Отже, ми з Філом, навипередки, граючись, відпрацьовували створення енергетичних куль і блискавок. Навіть ввійшли в стан легкого азарту. Це захоплює.

Через деякий час Лія зупинила нас, сказавши, що вже все виходить і що часу на забави в нас немає, тому переходимо до попадання в ціль. З цим також були певні проблеми, проте, поволі виходило і це. Щодо спарингу на мечах. Лія показала нам основні рухи, навчила, як правильно тримати зброю і запропонувала спробувати битися спочатку по черзі з нею, потім вдвох, без неї. Виходило непогано. Навіть зовсім непогано. Особливістю моєї теперішньої форми існування було те, що я взагалі не відчував втоми. Більше того, нам не треба харчуватись, спати, приймати душ і взагалі, все, що робили в земному житті, зараз було не потрібно. Нічого не відволікає від справ. Дуже зручно.

Лія зупинила тренування, сказала, що продовжимо наступного дня. Зараз збираємось на нараду.

- Сьогодні похорон твого земного тіла, Коласе. Наразі твоя мати почувається кепсько. Це я дуже м’яко сказала. Я обіцяла тобі, що ти матимеш можливість її втішити. Зараз саме час. Рушай, дозволяю. Але маю тебе попередити, що явитися до неї в людській подобі ти не маєш права. Якщо порушиш правила, будеш покараний. В тебе відберуть крила. Можливо назавжди. Навіть я можу отримати покарання, що не попередила тебе, або не проконтролювала. Якщо ти не готовий, або не впевнений, тоді сиди тут і не рипайся на Землю. У тебе є багато паперової роботи і тут, тому вирішуй.

- Я готовий. І відчуваю, що сам цього потребую. Тому лечу.

- Запам’ятай, ти можеш її більше ніколи не побачити, якщо не втримаєшся. І нас з Філом, до речі, також. - погрозливо помахала своїм янгольським пальчиком з дуже злим виразом обличчя.

Я запевнив своїх колег, що обов’язково повернуся і полетів додому. Мама саме проводила останнього гостя з поминального обіду. Зачинила двері, сіла біля мого портрету з чорною стрічкою і тихенько заплакала. Відчуваючи її біль, ледь стримувався. Але пам’ятав застереження Лії, щодо покарання, і не перейшов межу. Покарання я не боюся, але більше за все боюся втратити можливість побачити мою найріднішу людину ще хоча б раз. Вона народила мене, виховувала, любила більше за життя. І зараз любить. Відчуваю її почуття і думки. Вона не може змиритися, що втратила мене. Щохвилини читає молитву за спасіння моєї душі. І плаче… Плаче…

Я підійшов до неї впритул так, що моє обличчя було на рівні з її. Поцілував її заплакані, втомлені очі. Я маю додати їй сил, підтримати. Вона навіть родичів не покликала до себе, захотіла залишитись зі своїм горем наодинці. Я погладив її по голові. Огорнув своїми крилами. Заговорив тихенько на вушко. "Мамо, матусю. Я поруч. Ніколи не полишу тебе. Не страждай, не плач. Ти шкодиш і собі і мені. Я виконую важливе призначення, тому маю бути сильним. Молись за мене, а я молитимусь за тебе. Отримай мужності і сили від мене. Я ділюся з тобою своєю силою, ти зможеш це пережити, не сумнівайся. Я поруч. Зараз стане легше". Заплющивши очі, я подумки посилав їй своє тепло і любов.

За мить я відчув, як світлий потік любові вийшов з моїх грудей і, поволі, почав входити в неї, наповнюючи її душу теплом і спокоєм. Сидів, тримаючи її в обіймах крил допоки її очі не висохли до кінця. Потім поцілував її натруджені руки і обережно прибрав крила. Вона різко підвелася, пішла на кухню, взяла відкорковану пляшку вина, яке залишилось з поминального обіду, і вилила його. Я щасливий, бо не вистачало ще, щоб вона почала пити, як тоді, коли ми втратили тата. Я тоді був малий, але чудово пам’ятаю той важкий час. Але вона впоралась, заради мене. І я вдячний їй за кожен день свого життя. Вона ніколи не полишала мене, проте ніколи і не втручалась в моє особисте життя. Берегла наші стосунки і просто любила мене.

Раптом відчув, що вона звертається до мене. Ні, я не викрив себе, вона, наче, говорила до себе, але слова її були послані до мене. "Синочку, ніжне моє дитя, подай хоча б знак, що ти є, що існуєш, що з тобою все добре. Благаю, я потребую знати, що ти є…". Не гаючи ні секунди, зв’язався з Лією і спитав, чи можу я якось дати матері, те, чого вона прагне. Вона дозволила. Сказала, що я можу зрушити щось з місця, наче ненароком, а їй буде знак і вона заспокоїться. Щиро подякувавши, я почав шукати в кімнаті щось, що може допомогти мамі відчути полегшення. Портрет з похорону чіпати не наважився, це може її налякати. О, здається знайшов. На її столі стояла шкатулка з прикрасами. Я  трохи посунув її і перекинув. Шкатулка перевернулася на бік і з неї випав ланцюжок з хрестиком, який я подарував на минулий Великдень.

Вона почула звук і повернула голову. Побачивши подаровану мною срібну прикрасу, радісно підскочила, схопила, поцілувала хрестик і одразу наділа на себе зі словами: "Чому я забула про подарунок? Чому не одягала? Дякую синку, я – спокійна. Зі мною все буде гаразд!". Вона пішла до ванної кімнати, помила обличчя, наділа хустку і пішла на вулицю. Я попрямував за нею. Не хотів залишати її ні на мить. Янголи мене не викликали, тому я мав ще час прослідкувати за мамою. Вона пішла до церкви. Почала молитися за мене, за себе. Від її молитви я почувався дуже сильним і впевненим в собі. Недарма люди кажуть, що материнська молитва творить чудеса. Тепер я це точно знаю, бо відчув на собі.