Глава 12.

— Що ви від моєї дружини хочете? — запитав Алекс із викликом.

— По-перше, вітаю. По-друге, просто зробити ментальне сканування.

Потрібно було дізнатися в якому відомстві цей тип працює.

— Ви її в чомусь підозрюєте? Для ментального сканування мають бути вагомі причини.

— Пані Тіан, була в тій площині, де ніхто до неї з людей з усіх трьох площин не був.

Дивлюся на нього і слухаю відповідь і не дуже вірю.

— Алекс, нехай дивляться. Все одно ж словами не переконаєш, що я не верблюд. Сподіваюся, у вашого менталіста нерви міцні.

Хлопець, що прийшов із Габріелем, насупився, дивлячись на мене, його зачепило, що я в ньому сумніваюся. Шефу теж не сподобалося рішення про ментальне сканування.

— Анжеліко, ти точно згодна? Ти можеш відмовитися.

— І що тоді? Він від мене відв'яжеться і перестане вважати небезпечною і заразною? Та й його банальна цікавість зжере.

— Виразка, — сказав Габріель тихо.

— Пропоную піти в зал для тренувань, там м'які мати. Зручніше буде.

Ми сіли на мати з менталістом. Він усе намагався влаштуватися зручніше. Потім приніс два табурети. Перед тим як він поклав руки мені на скроні, я сказала:

— Можна мені хвилинку підготуватися, не хочу задихнутися.

Він із нерозумінням подивився на те, що я поклала руку на горло — ніс і рот накрила світла пелена. Але коли поклав руки на скроні, я все ж відчула, що мені важко дихати, але я вже не задихаюся як тоді. А от менталіст виявився крилатим і він, побачивши, як мене схопили чорти і перенести нижче першої площини, спершу розправив енергетичні крила, а потім зрозумів, що темрява його палить і він задихається. Він різко відсахнувся, ледь не впавши з табурета, і впав на коліна, впершись руками в мати. Йому швидко підставили відро і бідолаху вивернуло. І йому швидко побігли за лікарем. Менталіст був дуже блідим і його постійно вивертало.

— Пропустіть по собі світлу енергію, — порадила я.

Габріель зробила це замість нього й обгорнув його світлом. Чоловікові відразу стало легше. Але він дивився на мене з жахом.

— Не розумію, як ти вижила... Вона пече, і я ледь не задихнувся, а це всього лише спогади.

— Ну протримавшись трохи довше зрозуміли б. Я зробила це перед скануванням, а там уже коли почала задихатися. А до печіння звикаєш майже.

— Мік, ти продовжиш?

— Ні.

— Якщо ви на скільки хочете спогади, вам потрібен хтось із першої площини.

— Хм, а якщо його не так давно перевели на другу.

— З ріжками? — мені кивнули — Має витримати, більш товстошкірий.

Другий менталіст прийшов через годину. Я в цей час сиділа з Алексом, пила чай із пиріжками. Побачивши рогатого чоловіка, який нервував у нашій ділянці, піднялася. Він підійшов до мене:

— Ви Анжеліка?

— Угу. Чай? Є пиріжки з м'ясом.

— Не відмовлюся. А що сталося, ви ж нічого не могли накоїти. І ваш дядько мало не вогнем плюється.

Я тихо розсміялася, ховаючи посмішку за чашкою.

— Когось цікавість з'їдає живцем.

— Ну виразка ж, — сказав Габріель і налив собі чаю та зцапав останній солодкий пиріжок. — Сама ліпиш?

— Ні. А вас як звати?

— Нік, ми бачилися вже, по корпорації МИР працювали. Ти шарахалася від нас.

— Багато часу минуло, шарахаюся вже від інших особистостей. І здебільшого тепер від удару і тільки щоб вдарити у відповідь. Дорослішаю, чи що.

Тут вже встяв Алекс.

— Як самокритично рідна. Так-с я сподіваюся у вас шлунок міцний або відро відразу готувати.

— Повинен витримати, — сказала я, дивлячись на Ніка. — Просто пам'ятайте, що це не ваші відчуття, а мої. А то попередній забув.

— А де ти була?

— Нижче першої площини.

Нік гикнув.

— Вибачте. А там щось є?

— Побачиш зараз. Крил у тебе немає, тому можемо просто за стіл сісти.

Ми сіли один проти одного. Нік узяв мене за руки, сказавши:

— Менталістам не обов'язково взагалі-то за голову братися.

— Це сильнішим не обов'язково, — прокоментував Габріель. — Нік самородок, хоч і рогатий.

— Давайте без дискримінації, — сказав він із прищуром.

— Згодна. Може почнемо. Ти записувати одразу будеш і транслювати?

— Якщо потрібно, то й транслювати, запис сюди йде.

Він показав на камінь в оправі в нього на грудях. Для трансляції поклав на стіл ще один артефакт у формі півсфери. Потім знову взяв мене за руки і подивився в очі.

— Готова?

— Ні, секундочку.

Відразу повторила, що робила, і під час першого сканування виставила на ніс і рот захист. Потім сама взяла Ніка за руки. Він кивнув і заплющив очі.  Я знову опинилася в той момент, коли домовилася з Алексом і хлопцями, що розділимося і підемо по одній адресі переглядати. Встигла пройти буквально хвилину. Коли відчула темряву і різко розвернулася, в цей момент на мене зі спини напали два чорти, а потім тільки з'явилися двоє спереду і потягли на мінус першу площину. Відразу стала задихатися, і тільки через деякий час змогла виставити світлий щит, щоправда тільки на голову.

Щойно зрозуміла, де опинилася, спробувала вивільнитися. Чорти зростом із дорослого чоловіка спробували втриматися. Отримали світлою магією і трохи відступили. Було відчуття, що я потрапила в задимлену місцевість. Настільки щільна була темна енергія. Вона палила шкіру.

— Ну здрастуй, дівчинко.

Темрява розступилася і до мене на відстані витягнутої руки підійшов високий міцний чоловік. Його б можна було назвати красивим, якби не презирливо зарозумілий погляд.

— Радий, що ти дісталася неушкодженою. Думаю, у нас вийде взаємовигідна співпраця. Чекав на тебе на п'ять років раніше, але щось затримало мого сина. Ти, напевно, називаєш його батьком. І що ти робила на верхній площині? Він мав забрати тебе на першу площину.

Стою очманівши.

— Ви взагалі хто?

— Твій дідусь.

Згадала в слух кілька дядькових висловлювань із побажанням куди він може йти. Він тільки посміхнувся і спробував доторкнутися до мене. Я відсахнулася.