Глава 1.3. Мій сталкер

Ми з Максом дограли в морський бій, я здобула карколомну перемогу, потім пройшли всі інші уроки, і я сиділа в їдальні, поїдаючи свою улюблену булочку з корицею і попиваючи вишневий сік. Я зайшла в інстаграм і написала своєму «сталкеру з прекрасними локонами».
"Як тебе звати? Чи краще мені називати тебе милий хлопчик?
«Мене звуть Андрій, але можеш кликати мене Дрю. Мені так звичніше. А тебе звуть – Ганна. Я навів довідки».
Ну точно сталкер, - промайнуло у мене в голові.
«Ти такий цікавий. Навіть не знаю, чи є нам сенс спілкуватись. Ти й так про мене дізнаєшся, якщо захочеш» .
«Мені хотілося б з тобою спілкуватися. Мені здається, що маємо багато спільного. Ти теж любиш булочку з корицею. Обернися».
Я обернулася, і побачила Андрія, або як він попросив його називати — Дрю. Він помахав мені рукою в якій була булочка з корицею.
Я посміхнулася. Що він тут робить, якщо йому не підходить ця школа? Стежить за мною? Такий гарний і такий дивний. Парадокс. Я не знала, як мені краще вчинити. Чи може підійти до нього? Чи не варто? Чи може підкинути монетку і вирішити? Яка дурна думка.
Тим часом Дрю сам підійшов до мого столика і сів навпроти мене.
- Привіт Анна. У тебе гарний смак. Адже правда, що кориця чудова?
- Так є таке. Але ти справді хочеш поговорити про це?
- Можемо краще дізнатися один одного, - посміхнувся Дрю.
- Звичайно ж можемо, але я не дуже люблю розповідати про себе, - я посміхнулася у відповідь.
- Цього не потрібно. Я й так знаю про тебе все. Ти народилася у червні. Любиш зиму, але боїшся змерзнути. Але ще більше ти боїшся пожеж, і згоріти живцем. Мрієш стати знаменитим фотографом, але надто скромна, і не любиш фотографувати людей. Я можу продовжувати до нескінченності, - хлопець виглядав так, ніби тренував цю промову цілодобово.
- Я в шоці. Ти ще й мій онлайн-щоденник знайшов, і прочитав усі пости. Крім цього, ти ще й мій психологічний розбір зробив. Що тобі від мене потрібно? - я була шокована.
- Мені потрібна ти, - Дрю знову посміхнувся.
- А мені треба вийти надвір, бо я зараз згорю живцем, - швидко відповіла я, і вискочила зі їдальні.
Згорю живцем? Що я несу? Але чорт забирай, він справді гарячий. Але він сталкеріт мене в соц.мережах. Ненормальний. Сподіваюся, що не піде за мною. Яким би красивим він не був – таке ставлення просто ненормальне. Я забрала свою шубу і вийшла зі школи.
Так, веселий видався останній день у школі. Сподіваюся, що його більше не побачу. Який наполегливий і нестерпний тип! І збоку, що красень. Таких красенів потрібно оминати.
Я викликала таксі і поїхала додому. Мені потрібно було підготуватись до нового етапу в моєму житті. До переїзду та ліцею. І жодного інстаграма! І ніяких сталкерів-красенів. А то нарвусь ще на неприємності.
Знала б я тоді, що це лише початок...