Глава 1

Імпульсивна покупка

Останні кілька днів я ходила задумана й налаштовувала себе  на позитив. Скоро Новий рік і в ньому мені потрібні радикальні зміни в житті. Обов'язково. А кажуть, як Новий рік зустрінеш, так його й проведеш. А якщо це правда? Потрібен гарний веселий настрій, і це стане початком.

Я вирішила, що мушу залишити в цьому році свою цю надокучливу безкінечну невезуху. Не щастило цьогоріч просто у всіх справах, за що б я тільки не бралась. Просто жах. Якась кара чи карма, не знаю.  Маю знайти собі гідного хлопця  в тому році обов'язково, а ще краще закохатися так, щоб аж по вуха. Останнє твердження мені подобалось більше на фоні суцільної одноманітності мого життя. Мені 29. Я звичайно не казкова принцеса, але ж були Попелюшки в історії й не одна. То чому б мені не стати наступною? Як знати куди тепер мене мої фантазії заведуть. Я ж вже стартую на позитиві в майбутнє. В Новий рік маю влетіти на ньому, а не просто спокійно увійти.

Сподобалось слово без пробілів – «янепринцеса». Смішно звучить, але мені підходить. Тепер то моє нове ім'я, мій псевдонім. Але якщо глянути в дзеркало навіть дуже прискіпливо, то нічого мені не бракує: висока, струнка, карі очі – великі, темні, глибокі, а головне – розумні, чи то не головне?

Мої пишні чуттєві насичені губи та великі груди завжди подобалися хлопцям, а потім чоловікам, але не мій впертий та владний гонористий характер. От біда з тим дурнуватим гоноровим і непоступливим характером. Я для них хоч і ласий шматочок, але дуже вже неприступна й занадто крута стіна. А вони точно не альпіністи. Так, на пагорб якийсь пологий хіба і то з підйомника не завжди можуть залізти. Тож я вирішила: маю зустріти його, своє щастя. Тоді зразу зм’якну, стану справжньою пантерою в ліжку й ніжною кицькою  для нього щодня.

Рішення моє вже нарешті визріло, та залишилась одна маленька проблема, яку я бездумно пропустила повз себе й надто розумні свої мізки. Чи може вона прослизнула крізь пальці? Новий рік  зустрічати нема з ким. Халепа. А принца ще треба зустріти й покохати, що важливо. Не принца, звичайно, бо де ж вони – принци. Бракує їх навіть для справжніх принцес. Звичайного хлопця, але такого, щоб відразу сталося «Вау!» Серце тьохнуло та моментально впало у п'яти. То було б круто. А може якраз повезе, буду вірити. А що робити? Тільки віра й надія тепер врятують мене. Пам’ятаю, мені майже тридцять, а час на паузу ніяк не ставиться…  

Згідно з моїми планами, у наступному році  все мало б спрацювати за однієї умови: треба правильно зустріти Новий рік. Та у мене зовсім не залишилось часу, щоб організувати собі той початок. Якось так сталося, що знайомих і колег по роботі є багато, а справжніх друзів катма. Та й ті вже давно заміжні чи жонаті й святкують Новий рік у колі сім'ї. Тож в тому товаристві мені не світило нічого. Хіба що кілька вітальних дзвінків хвилин через п’ять після бою курантів з побажаннями, щоб збулися всі мої мрії в Новому році. Та своїм друзям я вдячна й за те.

Поглинуті власними клопотами, вони все ж пам'ятали про мене, та запрошували зустріти Новий рік у колі їхніх родин. Але я розуміла, що це скоріш із ввічливості, а не за покликом серця, бо у них не було жодної потреби руйнувати традицію святкування Нового року в колі сім'ї. Тому мені було геть незручно порушувати їх сімейну ідилію в таке свято й нав'язувати своє товариство в цей день хоч комусь. 

Впасти на голову батькам чи сестрі або брату після спільних різдвяних святкувань було геть зовсім не комільфо. Залишилося всього лише два варіанти: або зустрічати Новий рік у товаристві з собою, або серед чужих людей в якомусь клубі чи іншому місці для подібних гулянок серед таких самих одиноких та неприкаяних в особистому житті, як я. Я б вибрала перше. Та цього разу кращим був би другий варіант. Хоч якась спроба, щось змінити. Отже, я вирішила, що цьогоріч таки піду в якийсь клуб, потусуюсь. Та попереду ще залишалася ціла доба, яка точно не встигне нічого змінити в моєму невлаштованому особистому житті. 

Я вирішила нашвидкуруч в інтернеті проглянути пропозиції нічних клубів на ніч 31 грудня й вибрати з того переліку хоч щось, що б влаштувало мене. Бо сидіти вдома не мало жодного сенсу. Так попереджали мої «кармічні плани» на наступний рік.

Виявилося, що є зовсім небагато варіантів, де ще залишились місця. Халепа… Але я не здавалася. Просидівши в телефоні якісь пів години, я зрозуміла, що то була не найкраща ідея, але єдино правильна в той момент. Я таки нарешті вибрала  заклад, дізналася тематику вечірки та вартість, а потім забронювала собі квиток. Вечірка потребувала спеціального наряду: принцеси чи феї або навіть королеви – теж підійде.

Промотавши в пам'яті всі свої вечірні плаття, я зрозуміла, що чогось подібного у моїй незначній колекції вечірніх суконь геть зовсім нема. Знову халепа. Доведеться нашвидкуруч знайти наряд. У пригоді знову став інтернет. Занотувала в телефоні ті кілька адрес бутиків з подібним асортиментом, що знайшла й сьогодні після роботи мала намір відправитись на полювання за платтям. Тих адрес виявилося аж п’ять. Та не все, на жаль, вийшло так, як хотілося. Затрималась на роботі десь на годину чи півтори й це геть начисто сплутало всі мої плани.

Нарешті, вже ближче до вечора, моя подорож у чарівний світ казкових нарядів почалась.

Та все виявилося не так просто, як я припускала: або не було мого розміру S, або плаття не відповідало тематиці новорічної вечірки. Повна чергова халепа. Нічого гідного я не знайшла, за жодною з чотирьох адрес, бодай натяку. Було прикро: стільки часу коту під хвіст. Що за біда. Невезуха, моя цьогорічна краща подруга, ніяк не хотіла мене відпускати. «Фу, як ти мене дістала!!! Точно мушу її позбутися, бо інакше біда. Тоді депресія накриє мене з головою. А це геть непорядок».