3

Зранку Яна вийшла на вулицю,  щоб подихати свіжим повітрям і помітила, що у дворі дуже красиво, цвітуть різноманітні квіти, дівчина навіть не знає назв усіх квітів. Вона впізнала троянди червоні, білі, рожеві, тюльпани різних кольорів, піони, нариси, а як називаються інші квіти вона не знає. Яна здивувалася, що учора вона не бачила цих квітів. Вона подумала,що, можливо, вийшла через інші двері й сама того не помітила, будинок же великий.

- Хто ти така і що робиш у нашому дворі?! - почула Яна суворий чоловічий голос. 

Яна підняла голову і на порозі побачила чоловіка середнього віку, він вищий за дівчину, видно, що займається спортом, має густе каштанове волосся, коротке, сіро - блакитні очі, трохи гачкуватий ніс. Дівчина подумала, що це, напевно, батько Віки.

- Добрий день, мене звуть Яна, я учениця Віки.

На щастя, учора увечері дівчина телепортувалася додому і узяла свій одяг і зараз у ньому, а саме у зеленій сукні.

- Левчику, що сталося?

- Любо, тут ось якась дівчина стверджує, що вона учениця Віки!

Жінка вийшла на ґанок, вона нижча за Лева, трохи поненька, має світле волосся, заплетене у косу і ця вона зав'язана у гульку, очі жінки сині, як безхмарне небо.

- Вона каже, що її звуть Яна, - сказав Лев. 

- Зараз я покличу Віку і запитаю у неї чи це правда.

Любов зайшла у будинок, а чоловік не зводить очей із Яни, наче вона може зробити щось погане, як тільки він відведе очі від неї хоч на мить. 

Через кілька хвилин прийшли Люба і Віка, жінка запитала у доньки чи це правда, що Яна її учениця.

- Так, це правда, я навчаю Яну за проханням прабабусі Параскеви, сьогодні увечері я відрекомендую свою ученицю всій родині, щоб ні в кого більше не було питань хто це.

Після цього батьки Віки побажали доньці та її учениці успіху й пішли на роботу, а сама дівчина сказала, що вони ідуть на екскурсію після сніданку, дівчата поїли суп і яєчню, потім переодяглися і пішли. Яна одягла блакитну блузку і синю спідницю, взула білі босоніжки. Віка одягла бриджі й червону футболку,  взула сині босоніжки, дівчата взяли сумочки, у Яни є гроші, вона працювала у найближчому селі неофіційний, вона їх узяла на всякий випадок.

- А куди ми підемо? - запитала Яна.

- У центр нашого містечка, сьогодні якраз ринок працює, купимо щось собі.

Яні подобається це, вона посміхнулася і вони пішли, дівчина все навколо роздивляється.