Світ Ями іменується «Небесами без битв»

– Ти тільки-но поглянь, Шамане! – вказував пальцем товариш по службі з позивним Піп. – Тут і справді жодної душі!  

За тим Піп пробурмотів щось нерозбірливо і перехрестився. Загін продовжував рух.

– Куди, чорт забирай, подівся Сталкер? Це ж він мав бути нашим провідником.

– Перестань так висловлюватися, Шамане! Ще мені тут чортів не вистачало. Й так на диво химерне місце. Я впевнений – тут без Сатани не обійшлося.

Піп був стривожений цією ситуацією більше за всіх присутніх, адже справжній віруючий християнин, особливо православний, має бути добряче заляканим ще з дитинства, а охарактеризувати місце, в якому йому довилося опинитися окрім як Пекло, він ніяк не міг.

– Заспокойся, здоровило, твої хрести тут не допоможуть, – озвався командир загону з позивним Абсурд. – Всі знають, що Сталкер був житомирянином і потрапивши в своє місто він міг тікати.

– Не думаю, – втрутився в розмову Джгут. – Ми з ним товаришували і я знаю точно – він любив ні Україну, ні Росію, він любив грошики. За зелені купюри він був ладен на все, а так як йому по поверненню непогано заплатили би, то й тікати сенсу я не бачу.

– Ох і не подобається це все мені, – взявся за своє Піп.

– Всі позакривайте ротяки і рухаємося тихо! – таким був наказ командира загону.

Абсурд не вперше керував операціями розвідувального характеру. За його спиною Осетія, Сирія, Донбас, купа відзнак за відмінну службу Росії.

Віднині загін рухався без балачок.

Нічний Житомир захоплював дух. Безмовна краса. Лише місяць освічував порожнє місто. Ні людей, ні тварин, ні навіть вітру.

– Хлопці, он двері відкриті, – помітив Хакер, низькорослий і худий службовець, що відповідав за технічну частину операції.

– Гаразд. Спробуємо закріпитися тут. Зброю тримайте напоготові. За мною!

Будиночок виявився пустим  але затишним. Вода, газ, світло були відключені, дивани заправлені.

– Не схоже щоб тут хтось поспіхом збирався, – зауважив Абсурд. – Хакере, зв’яжися з Москвою, я доповім. Всі інші вечеряти і спати. Шаман на сторожі.

Піп з полегшенням видихнув. Найменше, що йому б зараз хотілося, так це стояти на сторожі. І так жах, що відбувається. Здається, мигнути очима небезпечно. Хтозна, що може причаїтися за спиною.

– Від цієї України тільки лихо, – пробурмотів він.

– Що ти маєш на увазі? – перепитав Джгут посміхаючись.

– А те, що не повернутися нам звідси живими.

– Може це твій Ісус так все повернув? Може всі ці бандерівці від якоїсь чуми і повимирали?

– Від мертвих хоч тіла залишаються, Господи, прости.

– Перестань плакати! Тебе що, в армії не навчили бути мужнім?

– Мене вчили воювати з видимим ворогом, а не з підступами диявола! А якщо це і справді якась чума і смерть криється в самому повітрі? Ми всі вже інфіковані! – Попа трусило і піт скапував із його носа. – Інфіковані…

– Йди спати. Нас не відправили б на землю оповиту хворобою. Тут все чисто.

– Їм дали три дні на капітуляцію, а ні, то ядерний удар. Уже пройшло дев’ять днів, чому ще не вдарили?

– А по кому? По пустих містах типу цього Житомиру? Я взагалі не певний, що хтось мав використовувати ядерну зброю. Це все фарс.

– Це чиста правда, – втрутився Хакер. – У мене брат служить в шахтах. Вони вже все навіть підготували для удару. А інших країн боятися нічого, особливо з такою зброєю. Це хай вони нас бояться, бо будуть на місці України. Передай паштет. Дякую. – Він почав мастити собі на хліб. – Так, ось, про серйозність намірів, мабуть, знали і бандери. Зараз вже всі в Польщі.

– Сорок мільйонів? Що ти верзеш? Тим паче з такої кількості хоч один запроданець точно знайшовся би? А так, ні слуху, ні духу. Як під землю канули!

За дверима почувся шум. Загін спрацював миттєво. Шаман поглянув в вікно – нікого. Через декілька хвилин розвідники наважилися визирнути. На паркані сидів чорний кіт.

– Поганий знак! – прошепотів Піп.

– Навпаки. Це значить що ніякої інфекції тут немає, адже як йому вижити?

Кіт пильно дивився на службовців, немов стежив за їх діями.

– Пішов звідси, – махнув рукою Хакер.

Кіт тільки провів по солдату поглядом і сплигнув з паркану.

– Погляньте тільки-но на двері! Що це? Це кров?

На дверях була намальована фігура, ніби вертикальна палка з опущеними руками. Абсурд провів рукою по написі.

– Краска. Свіжа. Нам час забиратися.

– Що значить ця фігура?