Пора в санчата!

Дорогу свою я завжди починаю з найхолодніших місць. Цього року у путь прихопив ще й глобус чарівний, країни роздивитись. В Канаді все добре, звичний холод та вогники, всі ялиночки точно як на глобусі. Норвегія, тут в кожному будиночку можна хвилинку погрітися, якби тільки снігу не притягти до дитячої кімнати. А ще, он яке дивне, Гренландія, зелене має бути, а воно все в снігу. А Ісландія, навпаки, за назвою лід усюди, а по факту, зелено… Європу пролетів за півгодини, і одненької мандаринки не встиг з'їсти, бо треба ж до дивної України встигнути. Спочатку завернув до величезної держави, яка, на глобусі моєї доньки, чогось, позначена двома буквами тільки рф. Ох і ялинок тут, особливо в величезному місті де онука відмітила столицю. Тут завжди були якісь проблеми з дітьми, та, приземляючись, не думав що аж такі. В першому будинку, я дістав лист від Васєнькі, малий просив автомат, як у його тата. Вже не знаю який у тата, та я, все життя тільки іграшкові возив. Запхав листа у мішок а мені звідти лозинка. Не став малого засмучувати, розвернувся і геть з дому. Нехай батьки подарунок купують, коли такий неслухняний. В наступному будинку Лєночка просила велику ляльку. Я її листа в мішок, а звідти попіл та пилюка. Мабуть вчилася погано. Так третій, четвертий, десятий, сотий будинок, а з мішка все вугілля та скло бите дістаю. Жах! Магія збоїв не дає! Значить всі тут діти балувані! Значить всі обманюють, що добре вели себе, ух, заморозити б все місто! Мабуть вже в тисячний будинок заходив, як замість подарунка дістаю колоду. А до мене малий вискакує і кричить, щоб я "фашист" руки в гору піднімав. 

— Та що ж за діти такі! Я Дід Мороз! Я приніс подарунки! Чого ти до мене зі зброєю! Краще кажи які добрі справи робив цього року! 

Хлопчина малий пожвавішав, вихопив з кишені телефон і як давай мені "добрі" справи перераховувати. Відео, фото показував. А я дивлюсь і не розумію, може і тут хвороба якась, як у дивної України. Каже: в танку сидів, як тато! Кричав "на Херсон"! Що в формі красноармійця, як дідусь, маршував з кулеметом! Як новини з мамою обговорював і вона казала, що добра справа, це, як тато, з роботи прислати пральну машинку та телевізор. 

— Чекай, малий, ти ж казав твій тато танкіст. Де ж у танку телевізору взятися? 

А той тільки посміхається, і про ту дивну Україну каже, наче там є в кого взяти. 

От тут я все і зрозумів. Батько його крадій, поїхав далеко, щоб чуже забрати, а сина обдурив! Розлютився я гаркнув на малого і колоду йому віддав, яку із мішка чарівного дістав. 

— Тато повернеться, ти йому скажи, що красти — найгірша справа, робити це не можна ніколи і нікому, а тому хто чуже бере без дозволу, не буде подарунка краще за твій! 

Пролітаючи над здоровецькою країною, яка називається двома буквами я пхав листа за листом до мішка і так жодної іграшки і не витягнув. Та я свою справу роблю чесно, жодного не пропустив, кожного перевірив. Вже на підльоті до омріяної дивної країни, я знов пхнув листа в мішок, а натомість витяг шкарпетки. Зелені, в'язані, діти зазвичай не радіють таким подарункам, та хоч ноги в теплі будуть, треба завести. Я звірився з онуччиним глобусом, країна та сама, місто Ростов. І дім непоганий, маленька квартирка, ялинка вже відключена, пізно, а під ялинкою мала дівчинка спить. Це їй, виходить, шкарпетки. Навшпиньки підкрався і тихесенько подарунок біля неї поклав. Та мала прокинулася, підскочила на ноги і давай обійматися, подарунки замовляти. Та вже ні, я їй все привіз, більше немає нічого. 

— Розповідай, які добрі справи робила? Чого тобі шкарпетки, а не лялька?

— Не знаю я, Діду, що таке добра справа тепер. — тривожно опускаючи очі каже дівчинка, — Мама каже, що добре мій брат робить, контракт підписав, на війну пішов. А я думаю, зле діло якесь, у людей стріляти. А з того боку, уяви, таке саме, теж хлопці, такі як мій братик. І вони, виходить добру справу роблять? А мама каже, ні. Як це, брат мій по доброму стріляє, а вони по злому? Чи коли вибухи чути… скажи діду, це вони по-злому ракети запускають, а коли у них вибухи, це ми по-доброму? 

— Зброя — це завжди погано. 

— От і я про те. Аби ніхто в світі не воював, тоді все було б зрозуміло, а так… 

Розгубився я, настрій новорічний зник і важко так на душі стало. Війна, значить, між країнами, війну я бачив, знаю що таке, не дурний. Ох аби я ту війну, разом із коронавірусом та всім, що так діти не люблять міг запхати в мішок. Я б його ніколи б уже не відкрив і нехай всі без подарунків залишаться, а я без роботи! Діти б не плакали і це вже подарунок на всі-всі свята. Та що ж, дорога кликала. Ще кілька таких дітей я бачив, загубили розуміння між добром і злом. Думаючи що допомагають, дурниці коять, іншим заважають.