31 грудня. Листи без побажань

Приходять до мене і інші листи, в яких немає побажань, або їх неможливо виконати. Тварин, наприклад, магією не зробиш, чи таке буває велике, що під ялинку не влізе, машину, наприклад, ну як же я її в квартирі розміщу. Чи, як минулого року, усі хотіли щоб той, коронавірус зник, а як же я зроблю щоб він зник, якщо я з мішка дістаю подарунки, а не запихаю туди щось таке, що й помацати не можна. Дивні листи сортуються і напередодні всі опиняються в моєму теплому кабінеті на другому поверсі цегляного будиночка.

Я розпалюю камін і сідаю вигадувати всим цим дітлахам підходящі подарунки.

Зазвичай пораюся за ранок, але того дня я сподівався що встигну до вечора. Весь величезний стіл був засипаний дивними листами.

"Добрий Дід Мороз, нічого мені не треба, бо вела я себе не дуже добре і було б нечесно просити в тебе подарунки. Але я не для себе, я для тата попрошу, він мене захищає, він дуже добрий, хоч і не вірить у тебе. Нехай він буде живий, здоровий і скоро-скоро приїздить до нас на свято.

Марічка 6 років, місто Львів."

Я цю Марічку з минулого року пам'ятаю, гарна дівчинка, тільки тоді вона жила в Херсоні, переїхала мабуть.

— Для тата, ну подивимося, хто як поводився. — приговорюю я відкриваючи чарівну скриньку з дитячими спогадами.

Кладу туди листа, а натомість, скринька мені видає чарівні цукерки, з найважливішими моментами року. Вже по кольору цукерки можна зрозуміти хто як поводився, та я завжди куштую. Для Марічки випав темно-темно червоний льодяник, спробувавши, я відчув гіркоту і побачив її спогади:

Дорога, розбита ущент. Машина понівечена. А от і знак "Херсон" перекреслений. Капризувала в дорозі, це не добра справа. А за кермом тато, диви всі правила порушує, і через дві смуги обганяє, і матюкається, і на дружину кричить, і на Марічку, що не хоче їхати, голос підвищує! Хіба це добрі справи, ні, Марічко, тато в тебе теж поводиться погано. Кожному по лозинці принесу!

О! Дорога вирівнюється, і тихо навкруги і тато вже їде за правилами, біля кафе курить тривожно і щось у телефоні клацає.

— Люба, я знайшов вам прихисток. У Львові можна в гуртожитку оселитися, з дитиною кімнату дадуть окрему! — кричить він дружині. — Так, не наша трикімнатна квартира, та головне що в безпеці.

А от уже і Львів, багато разів там був, мальовниче містечко, парки, пам'ятники, готичні будинки. На свята навколо тільки вогники і сніг, краса. А весною тут все по-іншому, люди якісь хмурні. Може сталося щось…

А от і Марічка, шість літрів води сама тягне. Це вона, звичайно, молодчинка, а де ж тато?

Цукерку, до того часу, я розсмоктав, а от що дарувати не вигадав.

— Що це за сімейство таке!? — я грюкнув кулаком по столу і зі скриньки випав ще один чорний як вугілля льодяник.

Смак нагадував попіл, гидкий, що розсипається у роті, це був льодяник її тата. Дивно.

Знов курить! Ох, ніякий він де добрий хлопчик! Тепер вже біля важких металевих дверей і мама з Марічкою плачуть "не йди, не йди". А на дверях синя табличка "територіальний центр комплектування".

— Вибачте рідні мої, та я вибору не маю. Кохана, бережи донечку. Марічко, в усьому допомагай нашій мамі, бо вона без тебе ніяк. — і сам мало не плаче, — Я швидесенько, дім наш визволю і заберу вас назад. Донечко, ти ж хочеш додому, в Херсон? Мені туди треба з'їздити ненадовго, порядок навести, а тоді ви зможете приїхати.

Цукерка зникла. Відкладу, мабуть, поки цей лист в сторону, дивний він. Потім подумаю, що такій родині привезти.

Хто, у нас, наступний?

"Здоров був, Дід. Я не вірю в твоє існування, мама вигадує, щоб я їй не заважав готувати їсти, от і пишу тобі, щоб ти, коли такий крутий і все можеш, зробив так щоб один лисий гад поперхнувся, а по спині його ніхто не встиг постукати)))

Дімон 13 років, місто Маріуполь!"

— Лозинку. — впевнено кивнув я собі і, зі злості, кинув листа в бік каміну.

Та тепле повітря підняло його в гору, наче пір’їнку і закинуло на мій стіл, прямо в чарівну скриньку. Не хотів я куштувати ту цукерки, але колір… вона була ніжно рожевого кольору, мабуть полунична, моя улюблена. Цукерка від найбільш слухняних діточок. Дивина.

Зазвичай я бачу спогади з дитячих постанов, чи нагородження учня року. Цікаво, що цей малий такого гарного зробив.

Темний-темний підвал, холодно, вогко, люди на підлозі сидять, закутавшись в легкі пледи та пальто. А ось і Дмитрик, сестричку на руках качає, і приговорює "трошки пізніше поїмо, мала, трошки пізніше, треба потерпіти". А вона все плаче і плаче, що ж за мама така, що не може дитину нагодувати?

Аж он вона, обіймається з людьми, що воду принесли. Тьху, середньовіччя якесь.

Дмитрик сестричку мамі віддав і побіг, воду допомагає нести, теплі речі людям роздає, а сам, гляньте, в тоненькій кофтинці.

Та справи, все ж, добрі робив, подарую йому… пальто зимове подарую! Щоб не мерз більше, тепле і гарне, щоб у школі хвалився!

Хто там у нас наступний?

"Мама казала завжди, що гарні справи: годувати кошенят, добре вчитися, з усіма дружити, допомагати стареньким піднятися сходами та вчити віршики. Тепер мама каже, що найкраща справа, яку я можу зробити, це сидіти вдома і, ні за яких обставин, не потикатися на вулицю. Я не розумію, як же мені вчитися, якщо я не ходжу до садка? А як кошенят годувати, чи допомагати старим, якщо вони на вулиці, а я ж тут? От тільки віршик вивчу, обіцяю, от зараз же листа допишу і вивчу. Про ялиночку та вогники. Шкода, що вогників не буде цього року, мама каже електрику дадуть не скоро, а без неї вогників не буває.

Петрик, 4 рочки. Гуляйполе"

— Петрику-Петрику, що ж з тобою робити? Чого ж ти до садка не ходиш? Чого ж на вулицю тобі не можна?

І цукерочка з'явилася жовта, як сонечко. Та я знаю, вони лимонові, кислі, я їх не їм, там завжди якесь горе, весь новорічний настрій зникає. Подарую Петрику смаколиків різних, щоб хоч трохи звеселити.

А наступний лист з Енергодару… пам'ятаю це місто, невеличке, затишне, хоч і промислове, вічно доводиться між хмарами диму блукати. Тоді я і здивувався. Знаю цих дітей і міста ці знаю, вони ж всі поряд, начебто. Я дістав стару карту, яку сам і написав, тут не позначені кордони держав, бо мене жодні кордони не стримають, я так думав. І дійсно, всі ці міста наче поряд.