Та сама ялинка

— Ніколь! — грізно гукнула Діана з порогу. — Я тебе зараз приб'ю.

У відповідь вона почула лише здавлене чмихання з кухні. Коли дівчина зайшла туди, Роман та її молодша сестра з усіх сил намагалися робити серйозні обличчя, та їм це вкрай погано вдавалося. 

— Що? — запитала Ніколь.

— Сама знаєш що, — все ще сердито буркнула Діана. — Діма. Що ти йому наговорила? 

— О, і мені цікаво, — посерйознішав Роман.

— Тоді, за вечерею в нас, він на мене майже не дивився. Вчора, як сніг на голову зі своїм "підвезти", і одразу ж відступив, коли я відмовилась. А сьогодні: "ось тобі кава", і говорить, і посміхається навіть...

— То ви з ним разом приїхали? — запитав Роман.

— Разом.

Хлопець вдоволено посміхнувся. 

— Я нічого не казала! — почала запевняти Ніколь. — Чесно. В мене навіть номера його нема. Чи Інсти.

— Його нема в Інстаграм, — вставив Роман.

— Ну чого ти так дивишся? Думаєш, Роману розказала про фіаско Ігоря? Ні!

— Що іще за Ігор? — здавалось, хлопець справді нічого не знав про вчорашні пригоди Діани.

— І чому ти думаєш, що йому взагалі хтось щось казав? — Ніколь вже починала емоційно жестикулювати. — Може він нарешті сам зрозумів, що як не зробить хоч щось, ти будеш на Новий рік з іншим. А він — сам удома. 

Коли Діана вийшла з авто Дмитра і розчинилась у снігопаді, він уже подумки обирав подарунок. Ще не для неї, спершу хотів подякувати Стасу. Це він від самого ранку розповідав всім в кімнаті відпочинку, що вчора був свідком, як "ця наша ялинкова фея" відшила "старого змія". Хоч Ігор убив би поглядом будь-кого, хто називає його старим, саме так про нього й говорили поза очі всі, кому було менеше тридцяти. Стас заміняв перегорівшу гірлянду на торговому центрі зі сторони парковки. І, саме коли зняв одну, повісив, але ще не підключив іншу, почув, як Діана дає відкоша арт-директору.

— Капець, він дивний, — тільки й могла сказати Діана за два дні потому сестрі. 

— Аргументуй, — Ніколь не чула за цей час жодних коментарів від Романа. Вона не сумнівалася, що якби в них з Дмитром виникла якась цікава розмова про її сестру, він би хоч трохи розповів.

— Сорок вісім годин абсолютної тиші, — обурено говорила Діана, енергійно пакуючи чергову коробку із замовленням в подарунковий папір. — Він не питав мій номер, але ж невже не міг взяти його у брата чи в тебе?

— Ти ж наче хотіла, щоб ніхто не втручався? — гмикнула Ніколь.

— Ну так він сам би його спитав, а не хтось йому цей номер підсовував, — Діана взялася за наступну коробку.

— Як він тоді казав, грудень — найбільш хлібний місяць, — нагадала сестра. — Мабуть, він бере всі можливі робочі години. Після яких в нього вже ні на що й ні на кого не лишається сил. 

Припущення Ніколь абсолютно точно відображало стан справ. Крім того, Дмитро справді забув про таку дрібницю, як запитати номер Діани. А дізнаватись його в когось іншого не хотів. Та й чи відповіла б вона на невідомий номер? Про смс чи месенджери і думати не хотів — після робочого чату у Вайбері, який за день оновлювався частіше, ніж будь-який ресурс світових новин, щовечора хотілось взагалі вимкнути й закинути кудись смартфон до наступного ранку. 

Дмитро сподівався, що вони з Діаною можуть зустрітися десь у дворі, чи в супермаркеті, чи вона приїде в його торговий центр. Щоправда, Стас говорив, робота з усіма декораціями завершена. Та могла ж вона просто приїхати з сестрою чи з подругою погуляти, сходити на шопінг? Або, щоб побачити його. 

Та грудневі дні минали. Діана не отримувала від Дмитра жодної звістки і вже сердилася на себе, що взагалі її чекала. Вона нагадувала собі, як їй не подобаються його зайві кілограми. Думала про павичів, які бодай витрачають калорії, щоб підняти й розкрити свій яскравий хвіст перед павичихою, хоча могли б собі просто гуляти зі складеним донизу пір'ячком, що явно значно легше. 

"Якщо заради мене він не витратить зусилля навіть на те, щоб подзвонити чи зустрітися, то і я не збираюся навіть думати про нього! Зрештою, йому відомо де я живу. І це не десь за тисячі кілометрів"..

Дмитро ніде не зустрічав Діану, і злився, що вона не шукає з ним зустрічі. Ніколь з Романом не збиралися втручатись, хоч було й важкувато знаходитися поряд з їх похмурими родичами. Вони всерйоз обговорювали переїзд до іншого міста, де їх туристична агенція збиралася відкрити ще одне відділення. 

 — Може, залишившись один на один з рахунками за комуналку, ці двоє упертюхів таки визнають, що бути вдвох із кимось краще, — прагматично розмірковував Роман.

— Підозрюю, Діана просто повернеться в село, в батьківський дм, — Ніколь в цьому не сумнівалася. — Робота не прив'язвує її до міста. Та й дім той ми вже скільки років не можемо продати.

— У нас таке саме, — розуміюче кивнув Роман. — Вкидаєм туди купу грошей, щоб підтримувати в житловому стані, а все одно ніхто не купляє. Та Дімич якраз прив'язаний до роботи в місті, він у село не поїде.

Вдома Ніколь застала сестру за невластивим для неї заняттям: та відчайдушно качала прес на килимку для йоги, який зазвичай просто собі пилився на шафі. Маленькі китайські динаміки порипували від гучності музики. Побачивши Ніколь, Діана швидко покинула свій фітнес і все вимкнула. 

— Вгадай що? — захекано спитала старша сестра.

— У мене жодних припущень, — зізналась молодша.

— Діма завів Інсту, — тримаючись рукою за правий бік, повідомила Діана.

— І ти готуєшся на побачення? — припустила Ніколь.

— Ні! — прогриміла обурена відповідь. — Він просто прислав мені мем. Дурнуватий новорічний мем після десяти днів абсолютного нічого. 

— Ти відповіла? — спокійно запитала сестра. 

Спокій давався їй нелегко — хотілося реготати з цих двох. Обоє старші зі неї, а поводилися наче підлітки. 

— Смайликом, — Діана скрутила килимок.

— І на цьому все? 

— Все.

— Що ж, дай йому освїтися в світі Інстаграм, — про себе Ніколь визнавала, що такими темпами її сестра і брат Романа навряд будуть разом на Новий рік чи взагалі хоч колись, та вважала, що має відповісти щось обнадійливе.