Зелений піджак і червоний джемпер

«Яким би він не був!   ̶  Діана згадувала цю фразу ще й наступного дня, дорогою в ТРЦ, де мала прикрашати ялинку.   ̶  Кого вона собі уявляє поряд зі мною? Якогось зеленого гобліна?»

На цій думці дівчина вже зайшла в розкриті перед нею скляні двері й побачила усміхненого чоловіка в ЗЕЛЕНОМУ піджаці. На диво красивому зеленому піджаці, до того вона й не уявляла, що такі бувають. І піджак цей прегарно сидів на явно не менш гарному торсі.

̶  Діана?  ̶  запитав, не вимикаючи посмішки, його власник.

̶  Так,  ̶  посміхнулась і вона.

̶  Дуже приємно! Я Ігор, арт-директор, ми з вами спілкувалися в Телеграм,  ̶  він легенько потис її долоню і жестом запросив іти з ним.

̶  Так, приємно нарешті зустрітися,  ̶  дівчина подумки раділа, що вдягла гарненьку в’язану сукню ніжного відтінку ейворі, а не вельветовий мішкуватий костюм, як планувала вчора.

̶  Ми з керівництвом днями вирішили, що на кожному поверсі варто зробити окремі фотозони.

Діана встигла відзначити, що в арт-директора надзвичайно приємний голос. На її радість, він говорив ще і ще:

̶  Перший поверх буде оформляти продуктовий супермаркет, другий – магазин дитячих іграшок зголосився. Якщо візьметеся за фотозону третього поверху – буду дуже вдячним,  ̶  Ігор відкрив для гості двері свого скляного з усіх боків кабінету.

«Як в акваріумі»,  ̶  подумала Діана. Але втішила себе думкою, що їй не доведеться провести там багато часу.

̶  Тематика просто новорічна?  ̶  запитала вона.

̶  О, так,  ̶  Ігор вказав на невеличкий білий диванчик,  ̶  сідайте. Зараз покажу кілька правок по ялинці, а тоді вже підемо до неї.

Діана сіла з неприємним розумінням, що не зможе зручно закинути ногу на ногу, бо ж її сукня і так виглядала короткуватою в сидячому положенні. І хоч цей Ігор був страшенно гарним, вона прагнула сподобатися йому виключно як декоратор, а не як декорація.

̶  Наш фінальний варіант  ̶  червоний і золотий колір,  ̶  арт-директор простягнув Діані один з її попередньо надісланих ескізів.  ̶  Теплі кольори викликають теплі почуття,  ̶  аргументував він. ̶  Там, де я зробив помітки, почепити великі кульки з логотипом нашого ТРЦ. Коробки з ними принесуть твої асистенти. Коли захочеш перепочити – приходь в цей кабінет,  ̶  поглядом він вказав на білу тумбу з такою ж сліпуче-білою кавоваркою. ̶  Сподіваюсь, ти п’єш каву?

̶  П'ю,  ̶  закивала Діана.

̶  Чудово, бо чай я тут не тримаю. В тумбі знайдеш печиво, мандаринки і мигдаль. Заходь і пий, їж, навіть якщо мене тут не буде. Нікому не треба, щоб ти зомліла під ялинкою,  ̶  його посмішка пом’якшувала наставницький тон.  ̶  За асистентів не хвилюйся – вони підуть до своєї кімнати відпочинку.

«В них і таке є?»,  ̶  подумки дивувалася Діана. Вона згадала, як на старших курсах універу хотіла влаштуватися в інший торговий центр консультантом в магазин одягу. Про кімнату відпочинку для персоналу там навіть не йшлося. Обідали працівники на лавках під продуктовим магазином. Ну, як обідали, похапцем щось жували, щоб вкластися в ті п’ятнадцять-двадцять хвилин, які їм на це відводилося. Якраз це й відвернуло її тоді від такої роботи. І вона почала займатися створенням різдвяних декорацій.

̶  Тепер ходімо нарешті до ялинки,  ̶  Ігор підвівся зі свого крісла.

Вони пройшли до центру першого поверху. Там, на круглому просторі між сходами, вже височіла темно-зелена штучна ялинка. Її верхівка була на рівні середини другого поверху. Поряд стояли дві розсувні драбини і двоє прекрасних юних створінь: білявка середнього зросту в обручі з оленячими ріжками й вушками і трохи нижчий за неї хлопець в зеленій шапочці з білим помпоном.

̶  Твої ельфи-помічники,  ̶  представив їх Ігор.  ̶  Ніна і Стас.

Вони майже синхронно кивнули.

̶  Це Діана, яку ви сьогодні слухаєте, як мене, а то і краще,  ̶  дав він настанову «ельфам».  ̶  Все, я вас покидаю. Якщо будуть питання – на зв’язку.

Діана звикла все робити сама і навіть не очікувала ніяких помічників, та з Ніною і Стасом вони на диво гармонійно спрацювалися. До обіду вони вже розуміли її не те що з пів слова, але навіть з погляду чи жесту. О першій дня вирішили зробити перерву на сорок хвилин. Перш, ніж піти в кабінет Ігоря, Діана відправилась на пошуки вбиральні. Орієнтовно вона пам’ятала напрямок, та не дуже чітко, бо бувала в цьому ТРЦ доволі рідко. Він знаходився в самому центрі міста, а їх із сестрою квартира – майже в годині їзди автобусом звідти. Вона йшла повз магазини техніки і тільки встигла подумати: «Чи не тут працює…»

̶  Діано?  ̶  відповідь на її питання з’явилася навпроти неї в коридорі.

Дмитро був у червоному джемпері з логотипом його магазину і до ідеальності напрасованих чорних брюках. Дівчина найперше відзначила, що цей одяг робить його живіт майже непомітним.

̶  О, привіт!  ̶  посміхнулась вона.  ̶  Сьогодні той самий день, коли я прикрашаю ялинку.

̶  Нашу? А, так, ти ж казала за вечерею.

Діана не пам’ятала, щоб вони говорили про це, та не мала сумніву, що Ніколь йому всі вуха продзвеніла про те, чим її неперевершена сестра, яку пора вже до когось прилаштувати, займається у грудні.