Яким би він не був

З перших днів грудня Діана перетворювалася на професійного різдвяного декоратора. Вона повністю залишала на чотири тижні пошуки фріланс-робіт і поринала у світ блискіток, ялинкових кульок, стрічок, двостороннього скотчу та клеєвих пістолетів. Її каштанове волосся майже постійно було хаотично зав’язане в аби-який жмуток на потилиці. А в одязі вона рідко зраджувала теплим домашнім костюмам. Вітальня їх із молодшою сестрою квартири перетворювалася на майстерню. А сама сестра Ніколь – на добру ельфійку-кур’єра, яка відправляла замовникам створені Діаною віночки на двері, янголят на ялинки чи одяг з її авторським різдвяним принтом. Добровільність ця насправді ґрунтувалась на тому, що на грудень і січень старша сестра брала на себе оплату всіх рахунків. Тож Ніколь могла їхати з колегами у традиційну новорічну мандрівку й не економити там на кожному смаженому каштані чи чашці какао, які їй захочеться. А ще, звичайно ж, в неї залишалося більше грошей для подарунків, в тому числі й сестрі.

̶  Я вважав би, що ти білий день без дощу,  ̶  наспівувала Діана пісню «Океана Ельзи», дивлячись на дрібні сніжинки за вікном. Вони крутились там із грайливим вітром і зовсім не поспішали перетворюватися на обіцяний метеорологами густий снігопад.

Її руки в цей час вив’язували крихітне червоне пальтечко для іграшкового пінгвіна. Навіщо пінгвінам пальта могла пояснити лише її п’ятирічна племінниця Аня, яка й замовила його в подарунок для своєї улюбленої іграшки. Але пояснення це вона вирішила відкласти до моменту, коли все вже буде готово.

̶  Привіт, в нас гості!  ̶  гукнула від вхідних дверей Ніколь.

̶  Зараз вийду!  ̶  голосно сказала у відповідь сестра.

Вона закрила ряд, відклала майбутнє пальто пінгвінчика Ані в своє привіконне біле крісло, розпустила волосся, щоб Ніколь зі своїми вічно охайними локонами не червоніла за неї, але зі свого домашнього костюма на флісі вилазити не збиралася ні заради сестри, ні заради гостей.

На кухні Роман, з яким Ніколь зустрічалася таємно від їхніх спільних колег з туристичної агенції, вже розрізав принесені піци.  Дмитро, його брат, трохи ніяково роззирався навколо – він був у цій компанії вперше. Зате Ліза й Артем – сусіди знизу і найближчі друзі сестер, поступово затягували всіх у жваву розмову.

̶  Ді, а ти з нами на Новий рік чи в тебе вже намітились інші плани?  ̶  крихітка Ліза з блакитним (цього місяця) волоссям до ключиць встигала розставляти прибори на стіл і майже невпинно щебетати.

̶  Т-а-аак, з вами,  ̶  Діана не очікувала цього питання, бо ж грудень ще тільки починався. Втім, що могло змінитися за місяць? Сестра поїде, батьки вже третій рік жили в Канаді, куди, звичайно ж, кликали й дітей, але поки що марно. Хлопця в Діани не було, і хоч нещасного Дмитра притягли сьогодні до них явно з метою виправити цю ситуацію, дівчина вже могла з певністю сказати, що прощатиметься зі старим роком і зустрічатиме новий у своїх гостинних сусідів знизу.

̶  Влаштуємо незабутню тусу!  ̶  Артем труснув попелястим чубом, наче був з гітарою на сцені, а не з пекінською капустою на кухні.

Тим часом Дмитро, вищий і дещо пухкіший за свого більш спортивного брата, відкривав вино, намагаючись якомога непомітніше поглядати на Діану. Вона була такою мініатюрною, порівняно з ним. А рухи її виглядали так злагоджено, так витончено. Він же вже двічі ледь не випустив з рук штопор, чого, на його щастя, наче ніхто не помітив. Поки лише раз він на мить зустрівся поглядом з її зеленавими очима і зрозумів, що як не хоче на свою голову нерозділеного кохання, краще їх уникати. Від брата він знав, що Діана цього року прикрашатиме ялинку в одному з ТРЦ міста. А різдвяні прикраси ручної роботи в неї замовляють з усіх країн світу. Він же міг похвалитися лише своєю посадою адміністратора в мережевому магазині побутової техніки. І хоч інший на його місці, подав би це як грандіозне досягнення, Дмитро вважав що таке нікому нецікаво.

Звичайно, все підлаштували так, щоб Дмитро й Діана опинилися поряд за столом. Вона намагалася триматися абсолютно невимушено. Він – нічого не намагався і сподівався лиш на те, що не перекине на неї щось з їжі чи напоїв.

̶  Дім, а у тебе скільки вихідних на Новий рік?  ̶  запитала Ніколь.

̶  Два лише,  ̶  сумно відповів той.

̶  Ваше керівництво  ̶  просто рабовласники якісь!  ̶  з уст Артема це прозвучало майже як заклик до страйку.

̶  Це найприбутковіший час у році,  ̶  спокійно зауважив Дмитро, ̶  нема чого відлежуватися вдома.

̶  Підтримую,  ̶  Діана повернулася до нього, змусивши знову поглянути їй в очі. ̶  Для мене грудень  ̶ місяць жнив. І хоч роботи багато, вона вся цікава і варта кожної витраченої хвилини.

 Ліза повела розмову в інше русло  ̶  святковий трудоголізм Дмитра й Діани більше явно ніхто не підтримував, а вислуховувати довгі дебати на цю тему їй теж не хотілося. Тож далі компанія обговорювала піци, Ніколь з Романом підбивали всіх поїхати в літній кулінарний тур Італією, Артем з Лізою розповідали про свої пригоди дворічної давності в Римі, аргументуючи, чому вони більше в ту країну ні ногою. Діана часом встигала вставити якусь ф̶разу, а Дмитро лише схвально прокоментував вино в їхніх бокалах, яке теж було з Італії.

̶  Ти знущаєшся?!  ̶  було першим, що сказала Діана сестрі, щойно вони закрили двері, провівши гостей.

̶  Та непоганий хлопець цей Діма. Чого ти?  ̶  Ніколь була готова до цього нападу.  ̶  Хочеш, я сама весь посуд помию?