Ялинка (оповідання)

  Ця історія трапилась напередодні Нового року. А якщо бути точним, то за три години до урочистого бою курантів та промови президента.

    Всі люди в цей час були вже вдома. Вони готували салати, печеню, бутерброди з ікрою, накривали на стіл, відганяли дітей від наїдків з фразою «Не чіпай! То на Новий рік!» А діти… Ті вже давно прикрасили ялинку, передивились всі частини  «Сам удома» і краєчком ока зазирали під ялинку, щоб не пропустити, бодай цього року, як там з’являються жадані подарунки… Але ж всім відомо, що якщо дивитись, то дива не станеться. Тому, переборюючи бажання, вони полишали цю затію. Радість від очікування затьмарювало невелике переживання, чи дійсно принесе Дід Мороз (чи Санта Клаус) те, про що вони просили в листі. Діти пригадували, чи гарно вони поводились і вчились, чи слухали батьків… Подумки знаходячи плями в цій історії, вони обіцяли, клялися, що в наступному році старатимуться більше, тільки б приніс бажані навушники, Лего, телефон, робота–собаку, геймпад…. (додайте своє).

    Так от, якщо ви поглянете на місто в цей час, то побачите, що всі офісні будівлі заснули, а в житлових будинках світяться майже всі вікна. Такий розподіл людей буває лише в Новорічну ніч.

  Та якщо придивитись ретельніше, то стають помітними поодинокі вікна офісів. То робітники затримались на роботі.

   В цей вечір одне бідолашне вікно офісної споруди досі світилось. Там запрацювався молодий чоловік. Так, ніби та робота не почекає до завтра, ніби ті папери необхідні комусь сьогодні… У великих містах швидкість життя шалена… Ти постійно поспішаєш, але нікуди не встигаєш. Часу в добі завжди не вистачає. Особливо перед Новим роком… Чоловік геть забув про час. За роботою та справами ніякого Новорічного настрою він не відчувалось. До того ж погода не сприяла.  В прогнозі навіть натяку на сніг не було. 

     Та і його дружина теж не відчувала наближення свята. Саме тому вони навіть не прикрасили оселю і не поставили ялинку. Зранку, говорячи про це, подружжя домовилось прийти з роботи раніше. Він купить по дорозі ялинку і в них з’явиться святковий настрій, коли вони разом її прикрашатимуть. Чудовий план… Був…

   Двадцять перша нуль–нуль… Коли він отямився, то згадав те єдине, про що просила дружина – купити ялинку. Ялинку! Боже! Де ж тепер її шукати?

    Чоловік вибіг з офісу і пірнув у метро. У вагоні людей майже не було. Всі готувались до свята, були вдома з рідними. Сподівання знайти десь хоч якусь ялинку танули з кожною секундою. Потяг поніс його по артеріях міста. Інтуїтивно він вийшов у центрі.  «Де і шукати ялинку, так це хіба тут» – думав він. Ялинкова ярмарка виявилась зачинена. Лише килим з голок нагадував про те, що тут нещодавно був ліс святкових деревець… Від безвиході він почав роззиратись, ніби шукаючи допомоги. Хотілось просто вигукнути від розпачу. Хотілось дива!

     «Може загадати бажання?» – пожартував він сам до себе – «Я був хорошим, багато працював і все, що мені потрібно – це ялинка».

Втративши останню надію чоловік побрів у бік станції метро.

   Аж раптом з тіні будинку почулось незрозуміле варнякання. Він озирнувся, придивився і побачив неохайно одягненого старого чоловіка. Можливо, той на підпитку, адже чому йому бути тут о такій порі? Волосся старого було скуйовджене і сиве. Як і борода… А очі, чомусь, такі добрі… Це викликало суперечливі відчуття. Ні, звісно, це був не Санта Клаус… Яка іронія долі… Проте щось у цьому старому притягувало. Молодий чоловік повернувся у його бік і прислухався…

– Купи. Скільки не жалко. Хоть полтіннік… Глянь яка зелена. Купи ялинку… – бурмотів старий.

Чоловік аж ошалів від здивування. Радість захлинула  його… Він не міг повірити своїм вухам і очам…

– Ялинка…? Беру! – мало не прокричав він.

   Чоловік поспіхом дістав з кишені кошти. Не шкода будо ніяких грошей за новорічне диво. Дав старому двісті гривень. Ненароком торкнувся його руки і вона, на диво, була теплою.

    Чоловік схватив ялинку, навіть не оглядаючи її, і помчав додому.

– Щасливого Нового року! – побажав він старому.

– І тобі не хворати. Будь гарним хлопчиком! – напрочуд розбірливо вигукнув той йому в слід.

   На годиннику була майже двадцять третя година. На телефоні купа пропущених дзвінків від дружини. Він уявив, яка вона сердита зараз на нього. Проте він знайшов ялинку і це все виправить. Свято врятоване. Залишилось дістатись додому.

  Чоловік забіг в метро і підійшов до турнікету. Тут щоразу він згадував мультфільм з дитинства, де вовкові прижало турнікетом хвоста, і від цього залишився дивний страх, не потрапити в таку ж ситуацію.  Проштовхнувши через турнікет ялинку і вже мало не ступивши на ескалатор він почув за спиною страшний звук. Точніше, то був голос. Настільки прокурений і грубий, що таким лише демонів викликати. Від страху він спинився і обернувся. В уяві перехрестився. Побачив позаду округлу жінку–контролера, що мала високу залаковану зачіску, родом з вісімдесятих… Він видихнув з полегшенням, що то не потойбічні сили… Це жінка, що днями сидить в будці біля ескалатора, слідкує за порядком. До чого ж нудна робота. Часто він бачив, як вони сплять на робочому місці і навіть чутно було храп на всю станцію метро. А тут не спить. І не вдома. Чи то сім’ї не має, чи якась релігія їй не дозволяє святкувати Новий рік… Як би там не було, проте вона мала до нього якісь претензії…