Якщо він дракон

- Ярин, ніяких відмовок! - наполягала Ксенія. - Тобі треба вже забути про Андрія і разворушитись.

- Я не можу, в мене робота.

- Ти працюєш вже рік без відпустки, усі свята проводиш в офісі. Іншої такої нагоди не буде! Я не можу, бо в сестри весілля, а я обіцяла бути дружкою.

Ксеня вже півгодини вмовляла мене поїхати в Дубай по гарячій путівці замість неї. 

Мене, як ви вже зрозуміли звуть Ярина. Мені двадцять два роки, я офісний планктон, працюю в страховій компанії. Зовні вважаю себе досить цікавою: каштанове волосся з мідним відтінком, сині очі в обрамленні чорних густих вій, такі ж брови та пухкі губи. Невисокого зросту, за фігурою стежу, ходжу на йогу.

І ось я з чемоданом заїжаю в скляні двері аеропорту, реєструюсь та йду в залу очікування. Виліт через дві години.

***

Ступаю зі сходинок літака, вдихаю жарке повітря. Пригоди починаються… 

Трансфер доставляє к готелю. Це помпезний хмарочос, всередині є все, можна навіть на вулицю не виходити. З дороги йду в душ, щоб потім подрімати пару годинок на цьому розкішному царському ліжку.

Прокинувшись дивлюся на годинник, встигаю ще на обід. Швидко перевдягаюсь в зручний закритий одяг і спускаюся лифтом на перший поверх до ресторану.

Так, калоріями запаслася, тепер можна і погуляти. Заздалегідь почитала путівник і вибрала для початку пляж Dubai Marina, він в пішій доступності від метро. Те, що тут в метро можна проводити екскурсії, настільки воно крутезне, це інша розмова. Завантажую до смартфону гіда, якого мені порадила адміністратор рецепції, і вирушаю маршрутом. По вказівкам додатка швидко опиняюсь на місці.

Я поніжилась в аквамариновій водичці та порелаксувала на теплому піску, перебираючи красиві рожеві мушлі. На зворотньому шляху пішла вздовж пляжу, щоб подивитися на різнокаліберні яхти.

Ввечері підіймаюсь на останній поверх повечеряти. Добре, що путівка "all inclusive", а то наврядчи я змогла б дозволити собі розгулювати по ресторанам. Мені дістається столик біля панорамного вікна, я дивлюся й захоплює подих. Неймовірна картина переді мною. Тисячі вогників і хмарочоси такі високі, що не видно неба і зірок.

Після вечері офіціант запрошує на дах подивитись фейерверк-шоу. Спалахи розкреслюють нічне небо блискучими мазками. А я стою, затамувавши подих, і хочу запам'ятати цю мить. Шоу закінчилось, інші гості готелю потрохи розходяться, а в мене немає бажання сидіти в номері. Залишаюсь тут і продовжую насолоджуватися неймовірним видом.

Задумавшись, прикриваю очі, і раптово чую голосний звук, ніби хтось хлопає крилами. Підіймаю погляд і німію від побаченого.

Переді мною в повітрі неймовірне чудовисько. Я рефлекторно починаю відступати спиною, роблю кілька кроків і не помічаю, що огорожа закінчилась, натикаюсь на невисокий парапет, а через мить вже стрімко лечу до землі. Не встигаю навіть зрозуміти, що я падаю, мене підхоплює чорний ураган і кудись уносить в нічне небо.

Проходить декілька безкінечних хвилин і цей ураган зупиняється на даху іншого хмарочосу. Я напівнепритомна опускаюсь на покрівлю і, витріщив очі, дивлюсь на крилате чудовисько в парі метрів від мене.

Чудовисько закриває себе крилами, віхром крутиться та предстає перед моїми очима у вигляді звичайного хлопця. Хоча ні, не звичайного, а дуже красивого. Стою розглядую його: високий, широкоплечій, чорне волосся в художньому безладі, так і хочеться запустити пятірню, темно шоколадні очі дивляться на мене з виразністю.

Він лукаво підіймає одну бров і питає: 

- Подобаюсь?

Я кліпаю очима і розумію, що стояла, мабуть, кілька хвилин і витріщалася на нього.

- А ти чому така необережна? - окутує своїм звабливим голосом в павутиння.

- Я не очікувала, що хтось іще буде на даху крім мене, - відводжу свій погляд вбік.

- Я тобі врятував життя! - вимовляє таким тоном, що я знову повертаю голову і мовчки дивлюсь йому в очі.

- Я Северин, - представляється хлопець.

- Ярина, - називаю своє ім'я.

- Дуже приємно, - каже з підтекстом. - Як пам'ятаєш, я тобі врятував життя, а тепер ти винна мені бажання.

- Це ти винен в моєму падінні! Не треба було з'являтись так неочікувано.

- Ок, іншого разу обов'язково попереджу, - заводить очі вгору і посміхається.

- Краще не треба іншого разу. Мені досить і сьогоднішніх відчуттів, - сердито вимовляю я.

- Хіба не хочеться додати в свое прісне життя нових емоцій, адреналіну?

Я розумію, що Северин мене провокує, але ведусь на його слова, як п'ятилітка на цукрову вату.

- Окейно, кажи, що там за бажання в тебе. Тільки без інтиму.

- Як хочеш, але ти багато втрачаєш, - він смикає бровами. - Я просто хочу твою компанію на один вечір.

- Нащо я тобі? 

- Я - Дракон, мені дві сотні років. І останню сотню я провів наодинці. А ти мені для того, щоб розвіяти скуку та самотність. 

- Чому саме я? - продовжую допитуватися у хлопця.

- Поки мені цікаво з тобою. Ти своєю реакцією змогла здивувати мене. Зазвичай люди істерять або непритомніють. А ти ведеш себе дуже хоробро.

- А ти не боїшся в такому вигляді літати містом?

Дракон сміється:

- О, тут стільки різноманітного літає в небі. Навіть якщо мене хтось помітить, то прийме за дрона або іншого робота.

Я підходжу до парапету й обережно дивлюся вниз:

- Що це за будівля? Тут можна знаходитися?

- Не бійся, це мій готель. Він ще будується. Я приніс тебе сюди, бо тут з іншого боку неймовірний вид. Давай руку, я покажу тобі. 

Не дочекавшись відповіді, хватає мою долоню і веде через якусь споруду з дверима, мабуть прохід вниз. Чим ближче ми підходимо, тим більше в мене захоплює подих. Це просто дахозніс якийсь, не знаю чи умісне тут це слово. 

Стою і во всі очі дивлюсь на води, по відчуттям безкрайні, Персидської затоки. Чи може бути ще краще?

Северин стає позаду мене зовсім близько. Моє серце починає відбивати рваний ритм. Він стоїть і принюхується до мене, викликаючи мілліон і одну мураху.