КОХАННЯ ПОПРИ БАЖАННЯ 18+

АНОТАЦІЯ:

Вівіан
Моє життя після повернення з пансіону — це помста за вбиту родину.
За вказівкою дядька я маю спокусити Даріона Макензі — ватажка Північного клану перевертнів, щоб знищити зграю зсередини. Дядько дав мені еліксир, що змушує вовків божеволіти від збудження. Й він працює!
Але чи справді перевертні винні в загибелі моїх близьких?
Та найгірше те, що я закохалася у свого ворога.

Даріон
Я — Альфа зграї перевертнів і звик усе контролювати, але поява Вівіан усе змінює. Мій вовк одразу відчув у ній свою Пару.
Ця жінка випробовує на нас винахід свого дядька, і тепер ми з братом відчуваємо до неї непереборний потяг. Але наше це почуття чи результат дії еліксиру?
Адріан переконаний, що кохає її. А от я не вірю племінниці Глави Ордену мисливців на перевертнів...

перевертні

заборонене кохання

дужедивнісправи

Рандомні уривки:

"— А це один із наших найталановитіших учнів! Наш Адріан, — директор ляскає його по плечу, і я помічаю, як той трохи вдавився гарчанням, мимоволі підтверджуючи мій здогад. Несподівано хлопець завмирає та переривчасто вдихає повітря. Я бачу, як його ніздрі розширюються, а верхня губа сіпається в спробі стримати вищир. Він відчуває мого звіра, навіть не розуміючи цього… Через тиждень він перестане бути тільки людиною, але вже зараз звірині інстинкти прокидаються в ньому.

Полегшено видихаю — я знайшов брата! Й одразу насторожуюся. Чому йому навіть не змінили ім’я? Чи означає це, що на мою появу тут чекали? Це пастка? Вони знають, хто такий Адріан? І сподіваються, що хтось із наших знайде його перед обертом?"

"Стискаю медальйон у руці, відчуваючи, як його холодний метал обпікає мою шкіру. Усередині мене кипить гнів, змішаний із гіркотою. Адріан — мій брат, мій кровний родич, і це я винен у тому, що йому довелося страждати в цьому жахливому місці. Недогледів, не захистив. Не знайшов вчасно…

Але тепер усе зміниться. Я зроблю все, щоб він посів своє місце в зграї та у світі людей. Проте думки про містера Свана не дають мені спокою. Чому він віддав доказ походження Адріана мені?

Цей чоловік — не просто директор притулку. Його дії завжди продиктовані прихованими мотивами, і я не сумніваюся, що його «щедрість» — лише частина якогось хитромудрого плану. Ось тільки якого? Що він прагне отримати, граючи на моїх почуттях? Навіщо полегшує мені завдання? Вочевидь, містер Еліот Сван має власні плани на Адріана як на Макензі. І я мимоволі ставлю собі питання: чи знає про ці плани сам Адріан? Він цілком може бути заодно з директором притулку…

Вирішую не гаяти часу. Завтра ж я розпочну процес визнання Адріана Макензі. Але паралельно мушу з’ясувати, що замислив Сван. Його плани можуть загрожувати не лише Адріану, а й усій зграї.

І якщо він думає, що я дозволю йому маніпулювати нами, то він явно не розуміє, з ким зв’язався. Дарма він мене недооцінює…"

"Лорд Макензі! Мій майбутній чоловік… Намагаюся себе заздалегідь привчити до цієї думки, але спогади про загибель сім’ї не дозволяють мені надовго втримати на обличчі привітну посмішку.

Старший Макензі сидить верхи на все тому ж вороному жеребці, впевнено стримуючи гарячу тварину. Кінь охоче підкоряється, і вся увага його вершника зосереджена тільки на нашому екіпажі. Точніше — на мені.

Наші погляди зустрічаються, і в мене перехоплює подих, а внизу живота з’являється дивне відчуття. Я навіть не стільки помічаю, скільки всією шкірою, кожним нервом відчуваю напругу, що йде від Даріона. Це не просто ввічливість мера й навіть не випадковий інтерес. Це фізичний, майже відчутний потяг, який він безрезультатно намагається приховати за бездоганною виправкою.

«Дядько мав рацію!» — подумки вигукую я, усвідомивши, що від Макензі віє відвертим чоловічим бажанням.

Дядько попереджав мене, він бачить цю тварину наскрізь! А я, наївна дурепа, до останнього намагалася переконати себе, що йому здалося. Але зараз, під цим пекучим, пильним поглядом лорда Макензі, приховувати очевидне більше неможливо. Він бачить у мені не просто племінницю Свана. Він дивиться на мене як чоловік на жінку, яку хоче вкласти у своє ліжко… І навіть не намагається цього приховати…"

"— Як усе минуло? Тобі вдалося зустрітися з лордом Макензі? 

— Так, я зіткнулася з ним на сходах біля мерії. 

— Ви поговорили? 

— Трохи… 

— Ти зробила все, як я просив? 

— Так… 

— І…? Вівіан, не змушуй мене витягувати з тебе інформацію кліщами! — виходить із себе Еліот. — Про що ви говорили? Як він на тебе зреагував? 

— Ми говорили… Про Ньютона та його закони… 

Дядько здивовано дивиться на мене. 

— До чого тут Ньютон? 

— Я налетіла на лорда Макензі перед дверима мерії та сказала, що могла б збити його зі сходів, але він… 

— Так, пропустимо цей момент. Про що ще ви говорили? 

— Та більше ні про що… Макензі якоїсь хвилини втратив самовладання, принаймні мені так здалося, і різко припинив розмову. Сказав, що поспішає в справах, і запитав, чи будемо ми на балу в ратуші на честь Дня міста. 

— І це все? 

— Все… 

Дядько замовкає і підходить до вікна. Певний час задумливо дивиться в сад, а потім різко повертається до мене: 

— Ти кажеш, у якийсь момент він втратив самовладання. Ти можеш сказати, що саме до цього призвело?

 — Я не знаю… 

— Ти щось сказала чи зробила? 

— Ні. Посеред розмови лорд Макензі просто зітхнув, і його очі засвітилися жовтим. Я навіть подумала, що еліксир не повністю вивітрився! 

— Хмм… Цікаво… Еліксир так довго не діє. Добре, на сьогодні все. Іди до своєї кімнати."

Вівіан:

Даріон: