Я буду повертатись

Неосмислене життя не варте того, щоб його прожити

 Сократ

Марк їхав додому й подумки картав себе. Як він міг так себе повести з дівчиною! Накричати на неї, обізвати, а потім ще й за спиною пліткувати про неї з Заком. Як він міг? Одразу ж помітив, що з нею щось не так.

Хлопцю хотілось поїхати до дівчини, вибачитись, але він не пам'ятав де точно її ледь не вбив.

- Дідько, - вилаявся Марк та зупинився посеред дороги. 

В його голові непроханно з'явився образ Лори. Струнка постать, у білосніжній сукні, така ніжна... Довге русе волосся, що струїлось по її плечах та відблискувало на сонці, точно золото. Тоненькі зап'ястя... Тихий голос, що пробирав до самої душі. 

- Лора, що ж ти вночі прогулянки влаштовуєш?, - запитав Марк у простір.

Хлопець перевів подих та знову осідлав свого залізного коня й помчав додому. 

Ввечері Марк сидів на кухні й пив каву. Він дивився у вікно на нічне місто та мугикав під носа пісню, якогось маловідомого рок-гурту 90-х часів. В дитинсстві він часто її чув з радіоприймача, ні назви гурту він не міг згадати, ні слів - лише мелодія намертво засіла в його голові.

З "нірвани" Марка вирвав рингтон мобільного телефону. Звонив Зак.

- Щось пізно ти мені телефонуєш, не схоже на тебе, - підмітив хлопець.

- Так, не схоже... У мене до тебе є прохання, - сказав Зак, його голос звучав надто загадково.

- І що ж мені зробити треба? Одразу кажу, з тобою пити я не буду, тому шукай собі іншого мозкоправа, - засміявся Марк.

- Ні-ні, пити з тобою я би під дулом пістолета не наважився... Справа у тому, що я забув віддати одному пацієнту рецепт на заспокійливе. Я вже вдома, й до офісу їхати дві години не хочеться, тим більше дружина й так бурчить без зупину, що не можу приділити їй кілька годин, - почав виправдовуватись Зак. - Так от, не міг би ти поїхати в офіс взяти рецепт й відвезти додому до пацієнта?

- Так, звісно, адресу скинь СМС-кою, - сказав хлопець та скинув дзвінок.

Марк переодягнувся й поїхав до офісу. Вже було достатньо пізно, тому зрозуміло, що кабінет був закритий, так як і приймальня. Але Зак в СМС-ці скинув не тільки адресу, але й місце розташування запасного ключа. 

Знайшовши потрібний листок з рецептом на ліки, хлопець зачинив все, поставив ключ на місце та поїхав в пункт призначення. 

Дорогою Марк знову почав насвистувати стару мелодію. 

Будинок пацієнта виявився не надто великим, але кращим ніж багато інших будинків у місті. Великі панормні вікна, білі масивні двері. Хлопець постукав.

- Хто там?, - запитала дівчина з мелодійним голосом.

- Я Марк, кхм..., я від Зака. Ну того, що психологом працює. Він тут просив привезти вам лист з рецептом на ліки, - пояснив хлопець.

 Двері по-тихенько відкрились й маленька рука потягнулась за аркушем. Марк підняв очі та закляк.

- Кошеня?!