Знову у темноті

"Учора я, мабуть, нізащо б не зробив того, що зробив сьогодні"

Айзек Сакс

Лора зайшла в кімнату й лягла на ліжко. Вона роздумувала над всіма подіями, що пережила. Згадувала, як не хотіла займатись балетом, але мати наполягла. Тоді, у 8-ти річному віці дівчина хотіла грати в ляльки, кулупатись у піску. Але балет змінив її життя. 

Звісно, без труднощів не обійшлось. З самого дитинства ноги Лори були стерті до крові через пуанти, її тіло вкривали численні синці, бо дівчина часто падала. Але не дивлячись на це вона полюбила балет всім своїм нутром. Лора по-справжньому раділа крові на ногах - це ноги істиної балерини. 

Але десять років життя пішло коту під хвіст. 

Лора сумно зітхнула. Вона винила себе у смерті батька, тому на її думку втрата зору це було покаранням. І Лора сама себе карала.

За місяць після трагедії до будинку дівчини прийшов офтольмолог, який запевнив, що у неї є 70% шанси повернути зір. Для цього потрібна була операція з трансплантації рогівки. Донори з'являлись не часто... це треба було розуміти. Не кожний родич згодиться віддати рогівку покійного. 

Але саме тоді донор рогівки був. Та Лора відмовилась... її благала мати, лікар та всі рідні. Але дівчина була непохитна у своєму рішенні. Це й стало її покаранням, що переслідуватиме вічно, нагадуючи про ту аварію й про смерть батька.

Сльоза скотилась по щоці дівчини, одна єдина. Дуже скоро дівчина заснула.

Їй снився батько з букетом її улюблених півоній, що чекав на Лору за кулісами сцени, де вона була примою-балериною у її улюбленій постановці "Жизель". 

Ніби боючись поворохнутись і прогнати такий прекрасний сон, дівчина проспала до самого ранку в одній позі.

Вибачте, що так довго не з'явлась. Були деякі невідкладні справи. Але обіцяю наверстати ще за пропущені дні) 

Як вам ця частина? Думаєте Лора прийняла правильне рішення, щодо свого покарання?