РОЗДІЛ 9

Ранок увірвався у розчахнуте навстіж вікно. Золотисті промінчики затанцювали на подушці, перемістилися на обличчя, і я примружилася.

Ще й шостої немає, а я вже прокинулася… сама, без будильника — що буває вкрай рідко.

Встала з ліжка, застелила постіль. І далі все за стандартом: ванна, зарядка, душ. У кухні зустрілася з Льошею.

Повернутий до мене спиною, Волков стояв навпроти кавової машини.

— Я не зрозуміла, а чому Дашка не ночувала вдома? Знову в тебе відпросилася?

— І тобі доброго ранку, — посміхнувся Льоша, чим викликав у мені роздратування.

Узявши курс до тумби, вже за мить порівнялася з Волковим. Бічним зором дивилася на чоловіка — на його сильні руки з витіюватими венами.

— Ти надто добрий до дочки, — сказала я, діставши зі шафки порожню чашку.

— Ну хтось же з нас двох має бути таким.

— Ти на що це натякаєш, Волков? — Рідко називаю чоловіка на прізвище, але зараз — прямо вирвалося саме.

Повернулася, п’ятою точкою вперлася в тумбу. І тепер відкрито дивилася на Льошу, який навіть і не думав дивитися у відповідь.

— Ні на що не натякаю. Прямо кажу, — обернувся. Нарешті, подивився на мене. — Колюча якась… ПМС, чи що?

Зітхнула.

Ось до чого тут ПМС?

Волков тупо з’їжджає з теми, як і завжди. Жодного разу не любитель конфліктів (утім, їх ніхто не любить), Льоша завжди… ось абсолютно завжди уникає прямих зіткнень, переводячи все на жарт або перемикаючись на іншу, більш безпечну тему.

— Усе гаразд? — раптом запитав чоловік, а я брову вигнула дугою. — Мені здається, ти почервоніла.

— Тобі здалося, — буркнула я й розвернулася — Волков закінчив робити каву, звільнивши кавомашину.

Чула його тихі кроки по паркету. Не пішов із кухні, а сів за обідній стіл. І впевнена, свердлив поглядом мою спину.

— Хто тебе вчора підвозив? — його несподіване запитання змусило здригнутися.

ОХРЕНІТИ! Просто охреніти…

Виходить, він таки все вчора бачив, але мовчав?

І мовчав?!

Це ж яку треба витримку мати! Ось я б, якби щось подібне сталося, навіть і хвилини не змогла б вдавати, що нічого не знаю. Та я б вибухнула від внутрішнього тиску, лопнула голосно, як повітряна кулька.

— Невже ревнощі? — самовдоволена усмішка торкнулася моїх губ.

— Є до чого? — відпарирував, що було в його дусі.

— М-м-м… Кажуть, трохи ревнощів корисно для стосунків.

— Ти хочеш, щоб я тебе ревнував? — спокійно, навіть холодно, своїм звичним «запитанням на запитання».

Уф… Ну скільки можна, Волков? Так! Я хочу, щоб ти мене ревнував! Хочу, щоб кохав і трахав… бажано щоночі, вранці, вдень — та хоч кілька разів на добу.

— Хочу, — обернувшись, сказала прямо, дивлячись у його зелені очі. — Хіба це погано?

— Я не ревнивий, Таю. Якщо тобі хочеться нових стосунків, якщо не вистачає якихось емоцій — ти можеш сказати мені про це прямо. І ми з тобою домовимося…

— Не зрозуміла.

Здивовано почала кліпати очима.

Ні, я справді не зрозуміла. На що ВІН натякає?.. Чи не натякає?

Тільки пояснювати свої фрази Волков не поспішав. Пив каву, дивився у вікно… У погляді — звична холодність, яка саме цієї секунди бісила мене до усрачки.

— Льошо, про що ми можемо з тобою домовитися? Ти почав говорити, але не закінчив. Давай уже… говори до кінця, — з острахом попросила. Відчувала, що відповідь мені не сподобається, але недомовленість тиснула важким пресом.

— Добре, — нарешті подивився в мій бік, а в мене всередині все перевернулося. — Ми давно з тобою в шлюбі. Значить, можемо говорити відкрито, як є. Так, я не ревнивий. І ревнувати не хочу — ненавиджу це почуття. Тому пропоную тобі варіант вільних стосунків.

— Вільні стосунки… У сенсі? — серце шугонуло вниз. Я розумом розуміла, що це таке, але повірити власним вухам — не могла.

Ні, я не вірю, що МІЙ улюблений і єдиний за все життя чоловік щойно запропонував вільні стосунки!

— Вільні стосунки… Вони ж — вільний шлюб, немоногамія. Коли обидва з подружжя погоджуються на романтичні стосунки з іншими.

— Млять… Волков! — вирвалося з мене з болем. — Не потрібно цитувати Вікіпедію! Я прекрасно знаю, що таке вільні стосунки.

— Тоді в чому було запитання, хм?

Моє обличчя скривилося. Я прямо відчула, як куточки губ поповзли вниз, а між брів з’явилася вертикальна складка.

Ні, він не знущався наді мною. Це було цілком серйозно…

— Тобто ти добровільно згоден віддати свою жінку… іншому мужику?

— Якщо моя жінка хоче цього… чому ні?

— І тобі все одно, що хтось інший буде її трахати? Тобі все одно на це, Волков? — я майже кричала, а чоловік — сам спокій і цинічна, ледь помітна усмішка.

— Мені не все одно, Таю. Не кричи, будь ласка. Ти ж знаєш, як я не люблю крик.

Чашка з кавою випала з моїх рук. Я не спеціально, просто пальці тремтіли нещадно.

Чорна калюжка розтеклася біля моїх ніг. Маленький острівець… якогось бруду, а не кави.

— Льошо, скажи мені, тільки чесно… У тебе з’явилася інша жінка, і ти зараз намагаєшся на законних підставах гуляти на стороні? Якщо це так, то мені не підходить!

— У мене нікого немає.

— Звісно, немає, — істеричний смішок, — саме тому, що нікого в тебе немає, ти зараз пропонуєш мені вільні стосунки! Волков, ти себе чуєш?

— Поговоримо, коли заспокоїшся.

Піднявшись із місця, Льоша попрямував до виходу.

— Ми не договорили! — навздогін на підвищених тонах сказала я.

А він обернувся ліниво і через плече сказав:

— Подумай над моїми словами, коли заспокоїшся.

***

В обідню перерву зустрілися з Танюхою. Кафе на набережній. Столик під великою парасолькою, кайфова тінь, незважаючи на сорокаградусну спеку.

Келих освіжаючого мохіто. Круасан із шинкою та салатом. Та я ледь не замуркотіла від задоволення.

Але гарний настрій швидко скотився до нуля, варто було тільки подрузі завести розмову про Волкова. З Танюхою ми дружимо ще зі школи, вже понад тридцять років знаємо одна одну. За цей час стали майже як сестри.