РОЗДІЛ 5

Стоячи біля машини, Волков нервово курив сигарету. Волосся на голові скуйовджене, погляд немов у порожнечу спрямований. Не знаю, про що саме він думав у цей момент, однак було неважко здогадатися…

Я щойно підійшла до чоловіка, як одразу відчула зміну в наших стосунках. Між нами не те що чорна кішка пробігла, а цілий котячий виводок!

— Сідай, — кивнув він на пасажирське сидіння.

Не наважившись ставити зайвих запитань, я мовчки попленталася до машини. Вмостилася на сидінні й терпляче чекала, коли Льошу хоч трохи відпустить. Зрозуміло, така зустріч! Можна сказати, фатальна!

Так і не докуривши сигарету, Льоша сів за кермо. Прокрутив ключ запалювання, змусивши мотор тихо загарчати.

Варто сказати, Волков давно не курить. Кинув ще торік і до сьогоднішнього дня не був помічений за цією дурною звичкою. Схоже, несподівана зустріч із Юлею вивела його з рівноваги.

— Я не знав, що вона буде тут, — раптом сказав чоловік, коли ми трохи від’їхали від котеджу.

— Виходить, ти весь час спілкувався з рієлторкою і не впізнавав свою Юлю? — сказала і тут же прикусила язика, зрозумівши, що осіклася. Ну яка вона «його»?!

Тільки Льоша пропустив повз вуха. Просто кивнув у відповідь.

— Таю, я справді не знав.

— Вірю. Я вірю тобі, не виправдовуйся.

І раптом мені так шкода стало чоловіка. Ну справді, він же не винен, що доля — та ще лиходійка, якщо через стільки років вирішила звести цих двох.

Не довго думаючи, я доторкнулася до вільної руки чоловіка, а Льоша перейняв ініціативу й переплів наші пальці в замок. Цей жест здався мені інтимним, через що тіло окатило хвилею тремтіння.

До кінця поїздки ми більше не підіймали тему колишньої. Дурна випадковість, чи не так? Та й красномовна реакція Волкова — беззаперечний доказ, що в нього з тією жінкою все в минулому!

— Ти не голодна? — поцікавився чоловік, коли перетнули межу міста й тепер їхали жвавими вулицями.

— Хочеш мене кудись запросити?

— Хочу.

— М-м-м… Треба подумати.

— Подумай.

— Може, у суші-бар заїдемо? Сто років не їла ролів.

— Добре, — скупа усмішка торкнулася губ Льоші, і в мене відлягло на серці.

У суші-барі ми трохи відволіклися, поспілкувавшись на нейтральні теми. І мені так добре було в цю мить, так спокійно, як ніколи за останній час. Давно ми з чоловіком не проводили час разом, а якщо бути точною, то майже ніколи. Поки Дашка була маленькою, ще хоч якось обговорювали сімейні питання. Але мала надто швидко виросла, і необхідність спілкуватися відійшла на якийсь там план (останній, якщо не лукавити).

Я ніколи не цуралася чоловіка, навіть навпаки. Тягнулася до нього, шукала привід для спільного проведення часу: то романтичну вечерю при свічках влаштую, то куплю нам двом сертифікат у спа-салон, то в мене випадково опиняться квитки в кіно… Однак Волков майже завжди був зайнятий, гарував на своїй роботі як проклятий. Часом мені навіть здавалося, що він надто помішаний на зароблянні грошей, адже не може людина жити як робот.

Але… у нашій із Льошею історії занадто багато всяких «але»!

Телефон чоловіка ожив стандартним рингтоном. Подивившись на екран, Волков швидко скинув виклик. А я одразу зрозуміла, що телефонувала ВОНА! Тому відчула чортове дежавю…

Господи, ну коли вже ця жінка зникне з нашого життя?

Телефон зателефонував удруге. Подивившись на екран, Льоша зменшив гучність дзвінка.

— Я вийду на пару хвилин, — раптом сказав він.

— Це знову вона? — не витримала я.

— Ні, — не сказав, а відрізав. І рішучим кроком рушив геть від нашого столика в суші-барі.

Поки Льоша розмовляв по телефону, я дивилася на нього крізь скло вікна й нервово покусувала щоку зсередини.

«Ну от навіщо ти це робиш? Навіщо зводиш себе? У вас же все тільки почало налагоджуватися», — намагався вмовити мене внутрішній голос.

Нічого не налагоджується. Це всього лише ілюзія, в якій я живу всі ці роки.

«Невже? А секс у ванній, хм?» — той самий голос не вгамовувався.

Утомившись сперечатися сама із собою, я просто мотнула головою. Пальцями доторкнулася до скронь і зробила круговий рух…

І раптом зателефонував мобільний. Улюблена подруга згадала про мене дуже вчасно. Я навіть зрадiла, почувши її голос.

— Ти не забула про наші плани? — запитала Танюха.

— Про які плани?

— Ну ти даєш, мати… Тільки не кажи, що не вийде. Ми сьогодні ввечері збиралися зустрітися з дівчатами. Посидіти, смачно поїсти, трохи випити.

— Тань…

— Таю! Тільки спробуй зараз відмовитися! Відмовки не приймаються. Тим паче що столик у «Сканді» вже заброньовано.

Мені нічого не залишалося, як тихо зітхнути.

— Власова, ти мене взагалі чуєш? — запитала Тетяна, назвавши мене на дівоче прізвище. Скільки років я вже Волкова, а подруга завзято продовжує кликати мене по-старому.

— Чую, не хвилюйся.

— Значить, домовилися?

— Само собою, — ми вже збиралися попрощатися, як я додала: — Тань, я сьогодні зустріла Юлю.

— Яку Юлю? — не одразу збагнула подруга.

— Ну… Льошкову першу любов.

— А-а-а… ту марамойку імпортну, — Танюхині вислови завжди здавалися смішними, але зараз мені було зовсім не до сміху. — От і розповіси ввечері, що й до чого. У тебе вже є група підтримки.

У суші-бар увійшов Волков, я вловила його бічним зором. Тому поспішила попрощатися з подругою.

— Усе гаразд? — поцікавилася я, коли чоловік повернувся за столик із похмурим виглядом.

— Нормально, — сухо відповів він і кивнув на роли, які я не встигла доїсти. — Ти вже все?

— Усе… — прозвучало двозначно. Та й плювати.

За пів години ми були вдома. Ледь переступивши поріг, розійшлися по різних кімнатах. Волков недовго пробув у своїй спальні — прийняв душ, переодягнувся і знову поїхав. У нього знову «справи», звісно ж.

Дашки теж не було вдома. Вона залишила нам записку, прикріпивши її магнітом до холодильника: