Знайомство

Осінній легкий вітерець повернув мене назад в реальність і я обернулась без жодної надії побачити там його, красунчика репера із клуба. "Та і звісно це не він, він же не знає мого імені", подумала я. Обернувшись, я побачила Дена, як не дивно. Хто такий Ден? Звісно, я ж не сказала. Голубоокий, високий, широкий в плечах красунчик(так усі вважають у моєму коледжі) Денис Комаровський мій єдиний друг чоловічої статі. Точніше, для мене він просто друг, але усі, і я в тому числі, знаємо, що він у мене закоханий. Можливо, з мого боку це не правильно, тому що наче б то я його використовую. Коли погано, говорю з ним, питаю поради. Але нічого з собою не можу зробити, він потрібен мені, як підтримка, опора, як друг. Так, скажете як же Ліна, вона моя найкраща подруга і я не буду сперечатись, але Ден це дещо інше. Мені здається він краще мене розуміє за усіх, іноді мені здається, що навіть краще за мене саму. Я ніколи цього від Ліни не приховувала, вона розуміє і не ображається.

-Аня! Зачекай! 

-Привіт, Ден! Я дуже рада, що ти зі мною саме зараз, коли мені так це потрібно. 

Я поцілувала його в щоку, як і завжди це роблю при зустрічі та дуже міцно обійняла. Ден глибоко вдихнув запах мого волосся, йому дуже подобалось завжди так робити. 

-Анютка, як ти? Що з тобою сталось? 

-А як ти дізнався де я?

-Ліна мені подзвонила, сказала, що ти вискочила з клубу ледь не заплакана. Я не міг тебе залишити в такому стані, ти ж знаєш.

-Знаю, Ден. Дуже тобі дякую за все, що ти для мене робиш.

-Може вип'ємо десь по каві? Що скажеш?

-Ідея не погана, та я думаю однією кавою тут не обійдешся. Може, завтра не підемо на пари?

Ден посміхнувся і кивнув головою в знак згоди. Це не було для мене не очікувано, словом ми пішли в магазин за алкоголем і смаколиками до нього. Не подумайте, ні, я не п'ю алкоголь взагалі, за винятками особливих днів. Чомусь сьогодні мені здавалось, що це особливий день і мені дуже хотілося білого напівсухого вина. До нього ми взяли мій улюблений зелений виноград та чорний шоколад. 

-Аня, у тебе як завжди вдома ідеальна чистота. Коли ти усе встигаєш? 

Я тільки посміхнулась і нічого не сказала. А що казати, я і сама не знаю, коли я усе встигаю, але поки що це не важливо.

-Зараз я хочу тільки включити свою улюблену музику на колонки, пити з тобою вино, їсти шоколад і говорити аж до самого ранку!

Я включила свої улюблені сумні пісні про кохання. Завжди, коли погано включаю їх, щоб ще більше себе добити. Ден уже відкрив вино, дістав бокали, тільки хотів налити та я вихватила у нього бутилку і почала танцювати, підспівувати YAKTAK "Уночі я тобі так просто під гітару заспіваю всі свої пісні. Розкажи, чому лише про тебе написані вони...", пити вино. Ден любив, коли я співаю. Він кайфував від того, що співаючи про кохання, я зверталась до нього і співала лише для нього. Хоча він знав, що в думках у мене в такі моменти точно не він. 

-Ань, якщо ти готова уже розказати, то я готовий тебе слухати.

Я навіть не знала чи розказувати і як розказати, адже Ден закоханий у мене. Але слова самі почали йти з моїх уст...

-У клубі виступав репер. Високий, красивий, а я навіть не знаю як його звати. Розумієш, коли я побачила його, то заклякла, щось зі мною сталося. Не знаю як пояснити.. 

-Метелики в животі? 

-Щось типу того. Щось більше, ніж метелики. Може кохання? З першого погляду..

-Аня, ти ж не віриш в кохання з першого погляду! Може, ти плутаєш це відчуття з чимось іншим?

-Ден, я ніколи нікого не кохала, це правда. Мені не знайоме це відчуття, але зараз чомусь я відчуваю, що це саме воно. І я панікую..панікую від того, що не знаю чи побачу його ще раз. Де його шукати, як його звати, хто він, чим живе. Знаю лише, що у нього дуже гарний голос і відпадна зовнішність. 

-Може він якийсь маніяк або убивця? 

Розсміявся Ден. Він вирішив якось підняти мені настрій.

-Дуже смішно, може. А знаєш, що в цьому випадку найстрашніше? Те, що мені байдуже маніяк він чи убивця, чи крадій. Я просто хочу побачити його. І мене це бісить, якщо чесно. Я знаю, що мені буде заважати це відчуття жити, але не знаю, треба миритися з цим.

-Анютка, усе буде добре. Ти ж знаєш, що я для тебе зроблю усе, що ти захочеш. Я спробую розпитати про нього, може хтось його знає із знайомих. Не засмучуйся головне, я люблю тебе.

-І я люблю тебе. Дякую. Ну що давай починати другу бутилку?

☆☆☆

Я прокинулась в 14.00. Дена уже не було, зате було 10 пропущених дзвінків від Ліни та 4 смс з текстом "де ти?". І чому це Ден не дочекався мене або ж не розбудив?! Я сходила в туалет, умилась зайшла знову в кімнату, де ми спали і побачила, що усе прибрано. Ден поприбирав, доки я спала, це так мило. Я стояла і думала, що чогось мені не вистачає... Так, кави! Я зайшла на кухню зварити собі кави і побачила на столі у вазі стояли мої улюблені білі піони. Я підбігла, понюхала.. як же мені подобається їх аромат, просто балдію. Там ще є записка: "Я знаю, що ти зараз посміхаєшся, нехай твоя посмішка сяє вічно. Твій Д. К." Хм, як романтично, він не перестає дивувати мене. Ден та Ліна єдині люди, які люблять мене та завжди підтримують, люблю їх. Я узяла телефон, першим ділом написала Ліні, що усе добре і щоб ішла після пар до мене. Потім я набрала Дена:

-Добрий обід, маленька.

Я знову посміхнулася. Цей хлопець уміє мене підбадьорити.

-Привіт. Дякую за квіти, мої улюблені..

-Я знаю. Не дякуй, я просто хотів підняти тобі настрій. 

-Ден, вибач, що я тобі учора все це розказала. Я знаю, що тобі не приємно це все чути було, дуже не зручно. Прости...

Ден перебив мене:

-Ццц.. навіть не вздумай вибачатися. Ань, ти знаєш як я ставлюсь до тебе, але я не хочу, щоб ти через це віддалялась від мене. Я не хочу, щоб ти почувалась винною переді мною. Якщо ти не хочеш бути зі мною, не будь. Але будь поряд як друг, не віддаляйся, прошу тебе. Для мене ще гірше якщо ти не будеш ділитись зі мною своїми почуттями. Та все ж знай, що я всеодно надіюсь, що можливо колись ти покохаєш мене. Хотів би я бути на місці того репера із клуба...