Перша зустріч

Мене звати Анна Романова, мені 20 років. Я навчаюсь на останньому курсі педагогічного коледжу. Не знаю, чому я там навчаюсь, але заспокоюю себе думкою, що в житті все пригодиться. І все, що не робиться, робиться на краще. Так як я уже в цьому руслі, то вирішила для себе вступати далі в університет для здобуття ступеня бакалавріату, а там і магістратури. У своїх мріях я успішний директор приватної школи нашого міста. Але для цього мені потрібно ще навчаться і навчаться..

Сьогодні я як зазвичай прокинулась вранці і почала збиратись в коледж. Настрою зовсім не було, так як я не дуже любила прокидатись дуже рано, але що поробиш як треба. Стильно одягатись я не уміла та й по правді не було коштів на крутий одяг. Насправді я не любила якось сильно виділятись і яскраво одягатись, тому я вдягла чорні джинси, сірий світшот. Узула білі кросівки, хоч і стірати їх я не любила, але чомусь подобалось мені робити цей акцент у своєму повсякденному сірому луці. Розчесала своє довге русе волосся і зав'язала у пучок. Думаю і так піде, все красотка, буду бігти, щоб не спізнитися на першу пару. Навчатися я дуже не любила, але цей предмет просто обожнювала. Це була музика, дуже мені подобалось, та і голос мала не поганий.

У коледжі мене поважали, я як зазвичай до усіх привіталась, кого зустріла і ледь уже вийшла на п'ятий поверх до своїх одногрупників. Там на другій парті чекала мене моя єдина подруга тут Ліна. Вона була старостою нашої групи, тому ми тут вважалися типу елітою. Могли від усього відмазатись самі і когось із групи, якщо попросять. 

-Ліна, добрий ранок! Як у тебе справи? Понеділок вигадали точно не для мене, - посміялась я.

-Добрий ранок! Усе добре, намагаюсь зрозуміти кого ще не має в аудиторії, не хочеться нікому ставити нб. Твоя правда, понеділок важкий день, але це уже початок тижня, ближче до вихідних.

-Може, після пар сходимо кудись? Вип'ємо кави. 

Каву я просто обожнювала, жоден день у мене не проходив без кави. Іноді я сама із себе жартую і називаю себе кавовою наркоманкою.

-Ань, яка кава, про що ти говориш? Ти забула, що сьогодні день студента і ввечері ми йдемо в клуб на вечірку?

-Твоя правда, зовсім вилетіло з голови. Так не хочу туди йти, але піду тільки заради тебе.

Ліна любила всілякі веселощі, тусовки. А я навпаки люблю посидіти вдома на самоті попити каву, послухати музику. Словом, не знаю, що було між нами спільного, але ми були, як інь та янь. Просто не могли один без одного, дружили ще з дитинства і разом вступили в коледж на один факультет, щоб не ламати дружбу. Якщо чесно, Ліна хотіла навчатись на вчителя, а я просто вступила сюди за компанію. Хоча я отримую стипендію і стараюсь не відставати від подружки, так як вона відмінниця. 

Пролунав дзвінок і прийшла моя улюблена викладачка з музики Ірина Іванівна. Вона дуже гарно виглядає, має гарне почуття гумору і просто шикарний голос. Її пари для мене проходили взагалі не помітно. Так пара за парами пройшли і прийшов час іти додому. Треба встигнути зробити домашнє на завтра і збиратися в клуб, там я повинна ще й співати пісню. Впринципі я не переживала, тому що це не перший мій виступ. Я дуже відповідально до них ставилась та й не хотілося підводити свою наставницю Ірину Іванівну. 

Як я сказала я не люблю наряджатися, але чомусь сьогодні мені захотілось гарно виглядати. Я нафарбувала обличчя: очі підвела олівцем, нафарбувала брови й накрасила губи червоною помадою. Важко сказати чи йшла вона мені до лиця, але це для мене було не важливо, головне, що мені подобалось. Волосся я вирішила розпустити і накрутити. Чомусь я вважала це дуже ефектною зачіскою. Я дістала із шафи свою чорну сукню, яка була при тілі й гарно підкреслювала фігуру. Буду відвертою, фігура у мене була дуже гарною, хоча я не ходила в зал. Я вважаю, що це такий подарунок від природи. Туфлі на каблуку підкреслили мій сексі-образ. Я взяла сумку клатч і вибігла з дому, тому що уже трохи спізнювалась.

-Аня, нарешті! Я уже думала, що ти проспала таку тусу. Мала, ти просто сексі! Вигляд - відпад!

-Дякую, Ліно. Щось зі мною сталось і я вирішила сьогодні виділятись із зграйки першокурсників, у яких привід потанцювати в клубі. 

-Ай, Аня, ми теж такі були. Чого ти така зла до них?

-Ні, Лін, я така не була точно. Не знаю, бісить мене їх поведінка. Добре, пішли скоріше, бо пропустимо початок, там якийсь повинен бути сюрприз для студентів. 

-Цікаво, що вони там придумали на цей раз. Може, будуть роздавати безкоштовні коктейлі?!

-Ох, Ліно, кому що. Не сміши, давай скоріше.

Ми прийшли в клуб, слава богу, якраз встигли на початок. Директор відразу почав із подарунку і представив нам молодого артиста, я навіть не запам'ятала його імені. І ось він вийшов на сцену високий брюнет років 25-27. Коли я побачила його, то чомусь відразу по тілі пройшли мурашки, мені на мить здалося, що я завмерла і привідкрила рота. Волосся чорне, як смола. Високий, мабуть під 2 метра з дуже гарною фігурою як для чоловіка. Чорні джинси, чорна футболка, чорні кросівки. Нічого особливого, але чомусь так манило. Голос теж був дуже ніжний, глибокий. Він читав реп, проте я так була зайнята його зовнішністю, що навіть не слухала сенсу пісні, почула лише, що щось там про любов. Він закінчив читати, побажав нам гарного вечора і пішов. Я почала очима шукати його по клубу, але не знайшла. Він пішов відразу після виступу. Я знайшла Ліну і сіла біля неї мовчки, бо не було що сказати, перед очима був він, високий красунчик із невідомим ім'ям.

-Ань, що з тобою? Ти якась не така.

-Ліна, а хто це був? Як його звати? Ти щось знаєш про нього?

-Ні, я не знаю, а ім'я прослухала його. А нащо він тобі? Що таке? 

-Не знаю як тобі пояснити. Я заклякла як побачила його...

Нашу розмову прервав голос ведучої, бо мене уже кликали на сцену співати. Настрою взагалі не було, та що поробиш, Ірина Іванівна скільки сил приклала, щоб я заспівала пісню, треба співати.