Поспіх

- Елло ти ще довго ? Можеш не брати багато речей , ми і так купили тобі багато чого цікавого.

- Чую крик своєї мами і одразу відповідаю .

- Так я вже майже зібралась. - відказую я. 

- Елло давай швидше , нас вже зачекались .

- Хвилинку ! відповідаю я. 

Так як ви вже дізнались мене звуть Елла , мені  19 , і я вчусь на юриста , та мені начхати яка в мене професія. Моя мета це якнайшвидше вивчитись і з'їхати від тієї сімейки яка скоро утвориться . ( Можливо створеться )

І як ви вже також зрозуміли я збираю валізу ,бо ми переїджаєио до маминого майбутнього чоловіка . Мої батьки розлучились по невідомій мені причині . І ви запитаєте де мій тато ? насправдіі я й гадки не маю , він покинув мене коли мені було 7 , і в моїй пам'яті мало що про нього збереглося .

Та це не важливо , важливо те що завтра перший день літа , і воно буде шалено не забутнім . Хоча вже не буде , так як ми переїджаємо до нового будинку. 

Найбільше що мене вбиває із середини , це те що я не зможу побачитися зі своїм хлопцем , з яким я зустрічаюсь майже 3 місяці. Він такий шалений , турботливий , і здається єдиний . доречі звати його Ден. 

В моїх думках тільки він . 

І я знову чую цей голос . Мені здається , що моя мама кличе мене вже в сотий раз. 

- Елло ну ти ще довго ?

І ось нарешті я з валізою спускаюсь на перший поверх . 

- Мамо ну чого ти так кричиш ніби в будинку знаходиться п'ятеро дітей ? Хоча я прекрасно розумію її хвилювання .

- Вибач просто ми запізнюємось на пів години .

- Ну нічого , почекають .     Різко відповідаю я . 

- Добре Елло  бери валізу  і йди до машини , а я тебе дожену. 

Ну і звичайно я беру валізу і прямую до машини , ви б знали як в мене не має бажання їхати до цього нового буинку . Ну чим гірший наш? Та ще лишився рік , і тоді я вільна .

Тут я бачу маму , яка зачиняє двері будинку і прямує до машини . Вона обходить її і сідає , навіть не повернувшись назад щоб востанє подивитись на будинок . 

- Елло ти пристебнулась ?  питає вона .

- Авжеш безпека понад усе , трохи крикливим голосом кажу я. 

- Доню ну чого ти так ставишся до мене з тих пір , коли я сказала тобі про переїзд , я ж бажаю тобі всього найкращого? 

- Мамо ти везеш мене до якогось незнайомого мені  муд*ка , ти розлучила мене з моїми друзями та будинком , а найголовніше ти розлучила мене з Деном .

- Поперше заспокойся , по-друге він ніякий не муд*ак , а Том Девіз . І хоч ти чи не хоч , але тобі доведеться це прийняти тому ,що я кохаю його. Та по-третє я нізким тебе не розлучала , ти можеш спілкуватися з Деном по телефону.

- Досить мамо , я це кажу тому що нічого вже не хочу слухати . Сівши вище я піднесла коліна догори і обняла їх руками , повернула голову в бік вікна та бачу неймовірний краєвид . Аякже ми ж в Чикаго , а це місто не перевершене . Напевно єдине за що я дякую своїй мамі , це те що вона не вивезла мене за границі цього  міста.