II -

Десь там темнашіє,

а хмари набігають.

Брати нічого не знають,

лише молодший тут.

Він угледів відьму.

 "Може сестричка прийде? Може порятує?"

  - Твоя сестра не відійде... Про це мрієш, хлопчику ?

 Пекло чи рай?

Ніч була пьянка.

Гори не прохали,

вони лиш мріяли про волю.

Пташки не гукали.

Світ спав.

 Раптово та близько.

Відьма :  - Крах, справжній світ для них розврат.

  - Не біжи, не тікай...

краще заспівай.

 (Тут є зло?)

 Відьма здригнулася.

 Тіні на терасі.

  - Хто... той хлопчик?

  - Де? - він підняв очі.

 Квітка зів'яла.

 Хлопчику це нічого доброго не віщувало.

  - Он там біля тераси - вона стрекоче, певно вбити хоче.

 Відьма - відьмою.

 "Іграшка?

 Не певен. Не відам."

  - Батьки втрачені, можливо... як і сім'я?

 Подумай про це.

 Фігура зникає.

Палаючі...

 Сльози і крик.

 Та чи він втік?

  - Ти не людина, ти тварина.

  - Що?

  - Ти тупа тварина! Тепер я знаю, 

 куди ти її поділа ...

 Палаючі.

 Демон кряхче,

качка скаже.

 Що краще одна голова...

Чи дві?

 Душа в'янка,

 душа прохає відгатити геть.

 Три удари і четвертий.

  - Ще крок і я тебе зітру, хлопчак.

 Вона знову лякає :

Десь мати голілиць*

до тіла притискає...

Дивись... Дивись у вікно синку,

 Ну хоч на хвилинку.

"У моєї матері не чорне волосся,

у неї є веснянки і квітки у волоссі.

Я не буду плакати."

 Чується його голос :  - Я її звільню,

 тепер я розумію як. Я сестру поверну.

  - Усе у твоїх маленьких руках, але... жах.

 Знати і розуміти це одне,

 а усвідомлювати небезпеку...

 Адже хлопча,

 Я відьма не проста,

я безсмертна й вогняна.

 Хлопчисько заплющує очі.

 Поверни цій кімнаті силу,

 хай повертаються домовики.

 Дай мені надію та відпусти.

 Маленький хлопчик щось знає,

 він згорток тримає.

  - Ні! - відьма заклякає та верещіть.

 Повітря гудить.

 Він повторює :

  - Тепер я зміню. Я її звільню,

тепер я розумію як. Я її душу поверну.

 Молодший каже :

  - Палаючі тепер вони такі.

 - хлопець промовляє.

  - Що ти накоїв!?

  - Я згорток знайшов й шкіру розіп'яв.

 Але то шкіра... Вона не твоя, чи не так?

  - Кого ти прикликав!?

  - До віку відьмо. ти світло бачитимеш.

 Бо.. якщо світло не покличе.

 Я прикличу і вони прийдуть,

вони прокинуться. Або лише вона...

 Не надія і не любов. Рівновага та розрада.

 Кімната без світла. Хтось просувається.

  - Навіщо?

  - Мене сестра попрохала.

  - Вона ж тобі нічого не сказала - промовляє вона показуючі зуби.

  - Вона мене за руку тримала, а ти брехлива сволота. Мої брати живі. Вони у рясному, темному полоні.

  - Кого твої брати привели!? Кого хлопцю ?

 Обійми міцніше ніж лід.

  - Тобі поводитись так не слід.

Жіночий вскрик :

  - Ні. Мати, будь ласка. Ні!!

 Поряд з великою жінкою та відьмою з'являється невисока, статна сестра. Вона як струнка, як біле небо. Біле волосся та посмішка рідна.

  - Ти вдихнув у мене життя, брате. А тепер бери братів.

 Дім осипається, палаючі стіни мовчать.

 Ми знаємо, ми пам'ятаємо,

 зло не завжди відгукається.