2.

Настя боязко відчинила двері кабінету хімії і застигла на порозі з опущеною головою, не наважуючись зробити крок уперед. До мокрого низу світлої курточки прилипло якесь сміття й обривки листя. Джинси потемніли від брудної води, що капала на взуття, а із сумки на підлогу стікали цілі струмочки. Якщо виглядала Настя відверто не дуже, то почувалася вона при цьому просто жахливо!

Піднявши на вчительку заплакане обличчя із брудними розводами сліз на щоках, Настя насилу видавила з себе:

– Добрий ранок! Вибачте, я запізнилася.

У принишклому класі пролунало кілька смішків, але хтось одразу шикнув  – і знову запанувала напружена тиша. Більшість однокласників дивилися на Настю з відвертим співчуттям. Не було їдких глузувань та образливих коментарів, які малювала собі Настина уява по дорозі до класу. Настя важко зітхнула.

– Дозвольте увійти?

Вчителька, що спочатку отетеріла від вигляду брудної та мокрої дівчинки, сплеснула руками.

– Настенько, мила, що з тобою сталося? – запитала зі непідробною тривогою в голосі. Все-таки вона дуже хороша – ця вчителька з нелюбимої хімії.

– Упала... – Настя знову опустила голову.

– Ти ціла, не сильно забилася? – вчителька підійшла до дівчинки, за плече обережно завела її до класу, зачинивши за нею двері, і прийнялася оглядати з усіх боків.

– Думаю, я не забилася, у мене ніде не болить.

– Добре, це добре. А ти сама впала, чи, може, тебе хтось штовхнув? – вчителька уважно спостерігала за реакцією дівчинки на своє запитання.

– Я була одна, мене ніхто не штовхав. Я бігла, а там калюжа слизька... Листя нападало... Можна я буду контрольну писати? – Настя махнула головою в бік своєї парти.

– Ну що ти, яка контрольна! – замахала на неї руками вчителька. – Тобі терміново потрібно додому, переодягнутися в сухий одяг і випити гарячого чаю, щоб не захворіти. Я зараз знайду когось із чергових по школі, щоб провели тебе додому.

У класі пролунав несподіваний гуркіт. Макар так різко схопився зі свого місця, що стілець під ним не втримався і впав назад.

– Дозвольте, я проведу! Ми живемо поруч, я знаю дорогу, – обличчя Макара традиційно почервоніло, останніми спалахнули вуха.

– Думаю, Настя й сама дорогу додому не забула, – посміхнулася вчителька, – А втім, звичайно, Макаре, ти можеш провести сусідку, це буде чудовий вчинок. Ідіть, контрольну можете написати завтра на факультативному уроці.

Макар поспішно згріб із парти до рюкзака свої речі, сунув руки в рукави курточки і підійшов до Насті. Щоб зазирнути їй в очі, Макару довелося підняти голову. Але ж це така дрібниця в порівнянні з тим, що йому раптом випав шанс провести Настю додому. Він зможе йти поруч із нею, і, якщо, нарешті набереться сміливості – навіть про що-небудь поговорити. Може, цього разу ця висока красива дівчинка зверне на нього увагу?

Макар простягнув руку.

– Давай я понесу твою сумку? – погляд, ТОЙ САМИЙ теплий погляд зелених очей дістав до самого Настиного сердечка. Пухнасте кошеня в її грудях застрибало від радості.

– Понеси, – усміхнулася Настя, передаючи йому мокрий ремінець сумки.

– Ідіть, Насті потрібно скоріше переодягнутися в сухий одяг! Клас, а ви, будь ласка, відкривайте зошити і приступайте до контрольної роботи. Варіанти завдань на дошці.

Прикривши за собою двері кабінету хімії, Настя з Макаром покрокували гулкими шкільними коридорами. Йшли поруч, майже торкаючись рукавами курток. І мовчали. Обоє гарячково підбирали тему для розмови, але вона ніяк не знаходилася. Ну не про погоду ж їм зараз говорити, правда?

Підійшовши до алеї парку, Макар зупинився і простягнув Насті правицю.

– Тримайся, тут місцями слизько. Я й сам нещодавно ледь не впав, чесно-чесно!

Настя посміхнулася і сунула пальці в долоню Макара. Долоньку зігрівало тепло його руки, а серце переповнювалося радістю. Гордо крокуючи поруч із Макаром по мокрому килиму з опалого листя, Настя й сама не помітила, як почала муркотіти собі під ніс мелодію пісні, яку співав Макар на святі осені.

– Ця пісня... про тебе, – Макара знову залило червоним до самих кінчиків вух.

– Про мене?! – від подиву Настя навіть сповільнила крок, – Але ж я не ношу косу!

– А раніше носила. Давно. Я пам'ятаю.

Настя здивувалася ще більше.

– Невже ти сам цю пісню написав?!

– Сам. Для тебе.

Макар і сам не розумів, звідки в ньому взялася така рішучість, але нарешті вони з Настею розмовляли! Один запитує – інший відповідає: справжнісінька розмова! Як же давно Макар про це мріяв: йти поруч із Настею і базікати про щось цікаве. Але все ніяк не міг наважитися й заговорити з нею по-справжньому. У її присутності в нього немов язик свинцем наливався, а думки тікали з голови, залишаючи гудючу у вухах порожнечу.

Вона ж найгарніша дівчинка в класі, висока, синьоока, а він... А він усе ніяк не міг підрости, щоб їй хоча б не було соромно йти поруч із ним, таким маленьким.

Хоча... ось зараз же вони йдуть разом! І навіть за руки тримаються! І їм не соромно, а навіть цілком приємно і цікаво ось так йти й базікати один з одним. І перехожі над ними не сміються. Може, і не важливо це зовсім – хто кого вищий на зріст, якщо вам один з одним легко і добре?