Епілог

Катя стояла біля вікна з кухлем чаю в руках. Після подорожі в табір усе навколо ніби трохи змінилось. Вулиці були ті ж, речі вдома ті ж, але вона — вже інша. Спокійна. Зрозуміла, що не хоче відпускати це відчуття.

Артем мовчки заходить з пакетом продуктів. Без дзвінка, без питань. Просто вже свій. Ставить усе на стіл, потягується, а потім зупиняє на ній погляд.

— Привіт, — каже він.

Катя усміхається. Вона так звикла до нього — до цієї звички залишати двері трохи прочиненими, до його чайних вподобань, до того, як він притискає її до себе саме в той момент, коли їй це найбільше потрібно.

— Дякую, що купив молоко, — каже вона, киваючи на пакет.

— Я тут подумав… — починає Артем, дістаючи плитку шоколаду. — Може, ми перестанемо робити вигляд, що живемо окремо?

Вона піднімає брову.

— А ми робимо вигляд?

— Твоя зубна щітка і піжама давно на моїй поличці. І мої книги вже на твоєму столі. І я, здається, залишив своє серце десь між твоїм халатом і подушкою.

Вона хихоче, прикриваючи рота долонею.

— То що ти пропонуєш?

Він підходить ближче та обіймає її за талію притискаючи ближче до себе. Його руки — теплі, упевнені. Його подих — у її волоссі.

— Я пропоную не шукати більше світла в лісі. Бо ми вже його маємо. Разом. Давай зробимо цей дім — нашим. А далі — побачимо. Головне, щоб разом.

Катя мовчить кілька секунд. Просто слухає, як б’ється його серце. Її тіло ніби говорить "так" раніше за неї.

— Тільки якщо ти готуєш сніданки, — шепоче вона.

— Домовились, — сміється Артем.

Вони стояли так ще довго. Світ був за вікном. А в них — дім.

Післямова

Дякую, що пройшли цю історію зі мною до кінця. Мені хочеться обійняти кожного, хто дочитав — навіть подумки.

«Якщо на даху буде гроза» — це не лише історія про двох людей. Для мене це про той момент, коли в душі стає трохи спокійніше. Коли ти просто читаєш і відчуваєш, що світ — не такий уже й холодний.

Я писала цю історію, щоб зробити ваш вечір теплішим. Без зайвої драми, без моралі. Просто щоби стало затишно.

І я всім серцем сподіваюся, що це саме те, що ви відчули. Якщо ця книга змусила вас хоч на мить затамувати подих, усміхнутись чи згадати когось важливого — значить, усе було не дарма.

Буду дуже рада, якщо ви залишите сердечко або відгук — це як маленький ліхтарик для мене.

До зустрічі на сторінках наступної історії ❤️

З любов’ю,

Дана Рей