Розділ 7. Частина 3

Коли всі були готові, в речі зібрані, друзі сіли в машину. Ілля завів двигун, а Артем сів на місце поруч з водієм. Макс і дівчата розмістилися позаду, Настя ж з усмішкою тягнулася до колонки, щоб відразу вмикати музику.

Дорога до річки пройшла в легкому гуморі та жвавих розмовах. Макс розповідав про свої нещодавні експерименти на кухні, що викликало сміх у всіх, а Ілля жартував над тим, що у нього є “секретний” рецепт для ідеального шашлика.

— Тільки не починай про шашлик, Ілля, — сміялася Марта, — бо я вже відчула аромат і голод знову підкрадається.

— Зачекай, це тільки початок, — загадково сказав він.

Коли вони приїхали, річка була як завжди чарівною: вода мерехтіла на сонці, легкий вітерець тріпотів серед листя. Всі швидко розклали речі, розстелили пледи і підготувалися до відпочинку.

— Хто перший у воду? — викрикнула Марта, шукаючи щось у сумці.

— Я! — одразу відповів Макс, стрибнувши у прохолодну воду з криком і сміхом.

Після недовгого перебування на березі було прийняте колективне рішення приєднатися до Макса і теж піти у воду. Марта приготувалася найперша, вже за мить вона стояла на березі у купальнику. Радісна атмосфера переповнювала простір і навіть запах повітря здавався солодким.

Артем неквапно підвівся з пледа. Катя спочатку не звернула на це уваги, але потім помітила, як він злегка позіхнув, потягнувся обома руками вгору — й тінь від дерев м’яко ковзнула по його спині, коли він зняв футболку.

Рух був простий, без натяку на спробу справити враження, але щось у ньому змусило Катю на секунду затамувати подих. Її погляд ковзнув по його плечах, по лінії спини й грудей, що впевнено й чітко окреслювались на тлі річки. У сонячному світлі м’язи живота здавались ще чіткішими, наче вирізаними з теплого каменю. Вона відчула як у животі затріпотіли метелики і відвела очі — миттєво, але не надто швидко, бо у голові залишився цей чіткий образ.  

Чорт забирай, це ж просто чоловіче тіло. Проте тіло було ідеальним.

Артем мовчки кинув футболку на край пледа, навіть не озирнувшись. Він зробив кілька кроків до води, ніби йшов кудись зовсім звично і буденно. Але в тій ході була якась тиха сила — не театральна, без пафосу, але така, яку важко було не помітити. І Катя помітила.

— Ну от, — пробурмотіла Марта, — тепер ти глянь на нього. Можна ж було попередити?

— Попередити про що? — Невинно перепитала Настя, але очі в неї сміялися.

— Про моральну готовність, — відповіла Марта, і всі троє ледь не в один голос хихикнули.

Артем тим часом зайшов у воду по коліна, потім різко занурився з головою, зник на мить під поверхнею, а потім виринув, змахуючи воду з обличчя. Краплі переливалися на його шкірі, як ртуть, а він просто злегка відкинув назад голову, закрив очі й відкинув назад мокре волосся. Нічого особливого — але Катя знову впіймала себе на тому, що дивиться. І примусила себе відвести погляд.

— Не заздри, — сказала Настя, тихо штовхнувши Катю в бік, — він іще не знає, що в тебе суперсила — ігнорувати гарячих хлопців.

— Моя суперсила — не зганьбитися перед ними, — прошепотіла Катя, відчуваючи, як щоки починають зрадницьки теплішати.

Тим часом хлопці вже всі були у воді. Ілля робив вид, що стрибає як дельфін, піднявши справжній фонтан бризок. Макс вирішив поплавати наввипередки з ним, але заплутався в річкових водоростях і почав щось голосно кричати про те, що його тягне русалка.

— Рятуйте, вона хоче мого серця! — верещав Макс, доки інші захлинались від сміху.

— Може, просто твого лівого кросівка? — крикнула йому у відповідь Марта, піднявши з берега щось схоже на вологий кросівок. — У мене вже є! Все, ритуал завершено!

— Ану не жартуй з темними силами! — театрально сказав Ілля, заходячи у воду з гілкою, яку, очевидно, обрав як свою чарівну зброю.

Дівчата ще трохи повагалися, але зрештою, залишивши свої речі на пледі попрямували до річки.

— Обережно, там слизько, — попередив Артем, який саме стояв по пояс у воді. Його погляд ненадовго зупинився на Каті, зовсім не в лоб — а якось боком, з легкою усмішкою.

Катя нічого не відповіла, просто ступила у воду, дозволяючи холодній поверхні огорнути ноги. Відчуття було свіже, майже крижане, але приємне — як ковток чистого повітря після довгого дня.

Коли вона дійшла до рівня по пояс, Артем наблизився, зовсім не наполегливо, але з тією природною присутністю, яка так часто відчувалася поряд з ним.  

У воді сміх не стишувався. Ілля, вдаючи з себе ведмедя, повільно плив до Насті, ревучи на весь ліс. Макс уже придумав гру «Хто довше під водою», і Марта всерйоз вирішила, що переможе.

Катя нарешті повністю занурилась, і в цей момент їй здалося, що весь шум світу відійшов десь у далечінь. Лише вода, легкий шум листя над головою і пульс десь біля самого серця.

Вони купалися довго — із бризками, жартами і сміхом. Це була та дружба, де все відчувається безпечно й по-справжньому. Де хочеться бути собою. Навіть якщо поруч — хтось, через кого тобі часом важко дихати.

Після купання і сміху вони влаштували пікнік, ділилися історіями і грали в настільні ігри, що привезли з собою. Сонце поступово опускалося, розфарбовуючи небо в теплі відтінки. Через втому компанія почала поступово розслаблятися: хтось ліг на пледи, хтось зайнявся розмовами неподалік, а Катя з Артемом непомітно відійшли трохи далі від основної групи — у затишне місце під розлогим деревом, де було тихо і ніщо не відволікало. Тут простір і час ніби сповільнилися, залишаючи їх наодинці.

— Чудовий день, — тихо сказала Катя, спираючись на плече Артема.

— І це лише початок, — відповів він, посміхаючись їй у відповідь, м'яко обійнявши її плечі.  

За хвилину Артем знову зловив той момент, коли їхні очі зустрілися, і в його погляді вже не було просто цікавості — там проростала ніжність, і щось більш глибоке.

Він хотів сказати багато, але слова зупинилися на губах. Замість них Артем вирішив показати це через легкий дотик.