Розділ 3

Катя

Телефон завібрував — тихо, але наполегливо, як серце, що раптом згадало, що живе. Вона глянула на екран.

Невідомий номер, і повідомлення.

«Привіт. Сподіваюсь, ти любиш прогулянки. Бо я маю одну ідею…»

У неї відразу щось защеміло в грудях. Щось між нервовим сміхом і легким шоком.

Він написав.

Він таки написав.

Серветка. Номер. Вона згадала, як вагалась, як тримала її в руках кілька хвилин, перш ніж рішуче, ніби кинувши монетку долі, усе ж написала цифри. І це спрацювало?

Вона перечитала повідомлення ще раз.

Прогулянки?

Ідея?

Ну, непоганий початок.

Ніякого тиску.

Ніякого самовпевненого "я незабутній, і ти це знаєш".

Просто... він. Природний. Легкий. Той самий, з іронічною посмішкою та пальто, залишеним навмисно-недбало.

Катя поставила телефон на диван. Пішла на кухню. Відкрила холодильник, шукаючи щось, але водночас думки були настільки далеко, що єдине бажання яке відчувалося, це погодитися на побачення.  

Зачинивши дверцята холодильника Катя повернулася до дивану і взяла телефон у руки.  

Вона прочитала повідомлення ще раз. Їй хотілося відповісти, але водночас — щось зупиняло. Можливо це просто жарт?  

А раптом після "ідеї" буде щось банальне? Або ще одна кав'ярня? Хоча навіть, якщо буде щось нудне їй хотілося провести час із Артемом, щоб, принаймні, зрозуміти, чи подобається він їй, чи, можливо, Артем лише здався таким цікавим.

Катя закусила губу, але потім усе ж надрукувала відповідь:

«А якщо я люблю дощ більше за прогулянки? Це враховується у твоїй ідеї?»

Вона не натискала "Надіслати". Дивилась на рядок. Серце билося трохи швидше, ніж зазвичай. Що, як він зникне, якщо вона зараз відповість? Що, як усе закінчиться ще до початку? Але пальці вже натиснули. "Надіслано".  

І тепер вона сиділа на дивані з телефоном у руках, у кімнаті, що раптом стала надто тихою. І чекала. Не на відповідь, а на щось більше. Можливо, на підтвердження того, що мить за кавовим столиком не була лише збігом.

Телефон завібрував через кілька хвилин. Вона швидко поглянула на екран і, відчувши неспокійне хвилювання, відкрила повідомлення.

«Тоді, може, замінимо прогулянки на дах? Якщо там буде дощ — будемо вдвох тремтіти від холоду і сміятися від дурості».

Вона не могла стримати посмішку. Несподівано у кімнаті стало тепліше, і хоча до цього Катя була загорнута у теплий плед, то тепер його довелося скинути з плечей, щоб трішки охолонути. Кров бігла по венам із такою швидкістю, що здавалося Катя вже сама випромінювала те тепло, яке відчувала.

Дах?

Оригінальна ідея. Артем зовсім не перестає бути таким невимушеним і злегка нахабним. Дівчина закрила очі на мить, уявивши собі цей дах — безлюдний, з іржавими бордюрами, під дощем. Як він сказав — тремтіти від холоду і сміятися.

Катя вирішила не відтягувати цю мить надовго, і знову взяла телефон, щоб відповісти:

«А якщо на даху буде гроза?»

Відразу натиснула "Надіслати", не даючи собі часу на вагання. Тепер її серце знову билося частіше, ніж зазвичай, і відчуття було навіть більш захопливим, ніж це мало бути після першого кроку в діалозі. Вона не була певна, що саме на неї чекає, але не могла не погодитися — цей хлопець був цікавіший, ніж будь-хто, кого вона зустрічала останнім часом.

Скоро відповідь знову з'явилася на екрані:

«Тоді дощ буде нам тільки в плюс. Гроза — як додатковий бонус. Але пообіцяй, що не втечеш, якщо я раптом дійсно запропоную залізти на дах».

Їй стало весело, але водночас відчувалася та сама легка напруга, яка виникала при кожній відповіді. Вона уявила його обличчя, як він посміхається, чекаючи на її відповідь. Він не боїться викликів...

Катя миттєво надрукувала відповідь:

«Залишусь тільки якщо ти справді збираєшся на дах. Інакше — я піду, де дощу не буде».

Тепер вона точно відчувала, що між ними є ця особлива нитка — невидима, але відчутна. І це була не просто гра, а щось, що перевіряє їх обох на витримку і сміливість. Чи витримає він її? А вона?

Катя знову поставила телефон на стіл і зробила глибокий вдих.