Я прийму це - Частина перша

Почуття йому не властиві, як і брехня. Адже від брехні далеко не підеш.

– Всі ці люди, думаєш, вони заступляться?

Звучать слова немислимо погані, але вона його не слухає. Кругом голова від страху та знемоги. Вона ледь чутно промовляє, розтягуючи слова :

– Люди? Вони хоч би не розіб’ють моє сердце і не будуть насміхатися, що я вчусь у старшій школі…

Наближаючись, дівчина закриває Павука :

– Вони не зіпсують нічого, вони не зіпсують Мене!

Чухаючи підборіддя, він промовляє :

– Он як?

А у голові линуть слова : “Як вона могла? Вона обрала павука?”

– Напевно, це сумно… ти стала такою ж розсіяною як і він.

Демон хоче на поклін і він йде. На цей самий поклін.

Людина-павук вшдхиляється й легесенько тягне її за собою. Вона не протестує… поки не протестує.

Дівчисько спокійне і це не на жарт разлютило чоловіка.

– Пам’ятаєш, ти спитала, що ти значиш для мене? Але поглянь на себе зараз, ти ніщо.

– Буду знати.

Лікар зняв окуляри.

Пітер сказав :

– Ну, що ж, почнемо.

Лікар хитнув головою :

– Ні, хлопчик, ми закінчим! Адже тепер у цьому місті лиш одна влада і це…

– Може вже перестанеш так на мене таращитися та приступиш ? – дівчина надула губи.

Конструкція тріснула. Одна балка тріснула, друга ж впала на Паркера. Дівчина лиш засопіла.

– Вважаєш, в тебе нема недоліків? А, непереможний!?

Він зітхнув :

– Знову тягнеш час? Це безглуздо!

– Схоже безглуздя тут тільки одне й усі ми знаємо…

Його підставка лопнула, втім як і його терпець.

– Досить, дівчинка, ти мене вжжее…

Він ще не кинувся на неї, вона була готова до такого повороту.

Ледь усміхнувшись, вона одними губами прошепотіла :

– Ти не посмієш. Ти не переступиш через…

 Спочатку опубліковала тут : https://www.wattpad.com/user/Alekssiabloody1

також поки неповна версія https://fanfic.com.ua/fanfic/%d1%8f-%d0%bf%d1%80%d0%b8%d0%b9%d0%bc%d1%83-%d1%86%d0%b5-%d1%87%d0%b0%d1%81%d1%82%d0%b8%d0%bd%d0%b0-1/