Казка скінчилася

Лікарня. Ніч. Я, Христя Поліщук, лежу на лікарняному ліжку. У горизонтальному положенні підступає швидше сон і намагається мене побороти, але я не здамся. Сідаю по-турецьки і починаю грати Аngry birds. Цю гру я записала на Марійчин мобільний нещодавно, буде якась згадка про мене.

Жаба, яку прислала до мене Анна Олексіївна дивиться на мене своїми виряченими очима, під якими зморшкуваті старечі мішки. Вона точно старезна. Навіть пересувається повільно. Цікаво хто старший: Анна Олексіївна чи ця ропуха?  

Медичний персонал чергує прямісінько біля мене і просить, щоб я лягала спати. Медсестра Валя не витримала і пішла до туалету. От би їй підсипати снодійного! Але це важко зробити і через годинку її замінить колега, а однієї години мені не вистачить.

- Привіт, лунатікам! – бадьорий вигук однієї з тих двох жаб, яким я пообіцяла віддати кармічний зв'язок, добряче мене налякав.

Я тихо помахала рукою Марії та жабам.

- О! У тебе віп-палата? Ти крута! ... як поросячий хвостик. – розсміялися жаби. Навіть Марія посміхнулася, а стара жаба повільно підійшла до своїх колег. 

- Кво та Кваку, Анна Олексіївна опівночі перенесе душу Христі в нове тіло. – противним голосом, періодично скрекочучи, сказала стара ропуха.

- Добре, пані Квунья, у нас все готово. Дякуємо, що повідомили. – сказав самий менший з двох жаб.

- Добре, що добре. – ледве проквакала стара жаба і повільно попленталася до виходу.

Коли вона вийшла, а ми весь цей час мовчали, то Кво чи, то Квак, щось я забулася хто з них хто... Коротше той, що менший, узяв та й ляпнув:

- З її голосом тільки біля туалету кричати: «Зайнято!». – і це була щира правда.

- Щось ти не жартував при ній? – запитала Марія у жаба. Я ж мовчу, щоб мене не почули медсестри.

- Вона – улюблениця відьми. Анна Олексіївна її поважає, а Квунья може все зробити заради своєї господарки. Кажуть, в юності вони були коханками. – останнє він додав пошепки.

- Як?! – якби це не запитала Марія, то я б точно не змовчала б.

- Ну, шабаш, шалена юність і феміністичні погляди. – на ці слова я відразу згадала фразу «секс, наркотики і рок-н-рол». Моя хресна ще та перчинка. Мабуть, усі старенькі тихі жіночки мають бурхливу юність, щоб потім спокійно жити нудною старістю.

- Христя, випий це! – більша жаба кинула мені флакон з червоною густою рідиною. – Тіло поступово почне тебе виштовхувати, і саме після опівночі воно буде готовим для Марії.

- А я раніше зазначеного часу не помру? – пошепки запитую з жаб.

- Ні. Можеш в кому впасти і поруч бродити, але будеш біля цього тіла. – пояснили жаби. 

Я поглянула на цей маленький кришталевий флакон, примруживши праве око. Надіюся, що ця рідина не гірка. Тому навіть не нюхаю, щоб було легше себе заставити це випити. Ненавиджу пити ліки!

Перший ковток. Смакота! Уявіть вибух полуничного смаку з нотами ніжної і ненав’язливої м'яти. Я жадібно все випила. А потім мені скрутило живіт і забурчало так гучно, що у цій темній кімнаті могли колихнутися стіни.

- Це невеликий побічний ефект. Але тепер точно не заснеш! – проквакала більша жаба і зареготіла.

Я ж пішла до туалету. Ледве добігла. Тепер сиджу і думаю, якби не впасти в кому прямісінько тут, на туалеті. А якщо заснути? То я зможу знову побачитися з Віталіком!

- Про що задумалася? – запитала Марія.

- Та! – махнула рукою. – Хочеться знову зустрітися з одним знайомим, уві сні.

- Це ваш кармічний зв’язок ти обміняла на моє життя? – вона зайшла в кабінку і зовсім не соромиться. Хоча? Це ж її тіло.

- Так. Тепер боюся його забути, бо не знаю усіх цих «кармічних» нюансів. 

- То у новому тілі зв'яжешся зі мною і я тобі все розповім.

- А якщо, як усе скінчиться, ми все забудемо про жаб, відьму і цю «міні пригоду»?

- Тоді я зараз попрошу у Кво і Квака тобі пізніше все нагадати. – вже розверталася до виходу Марія.

- Тільки нічого взамін не обіцяй, - посміхнулася я їй.

- Не буду. – посмішка у відповідь.

Сиджу собі далі на унітазі. Самій скучно і сумно, хочеться спати. Треба йти, бо скоро північ.

Ледве встаю. До ліжка ледь-ледь долізаю. Погляд такий мутний, як в древньої бабусі. Я закрила очі лише на секунду, а сон підлим прийомом здолав мене.

Стою біля "свого" тіла, мені лишається лише чекати. Марія підійшла до мене і встала поруч. Чекаємо.

Медсестра поглянула на мене перелякано і не почувши пульсу побігла кликати на допомогу. 

Біля тіла зібрався майже весь персонал. Вони робили непрямий масаж серця, якийсь укол і притягли таку штуку(не знаю як називається), що б'ється струмом. 

Цього разу мене зовсім не тягне до цього тіла, я навіть нічого не відчуваю. Марія, навпаки, схопилася за груди, відчувати біль від розряду струмом. З наступним ударом вона упала на коліна, і протяжно застогнала.

Що було далі я не додивилася, бо мене висмикнули з лікарні, саме «висмикнули». Все заблимало в очах калейдоскопом різних палат, а потім – нічне небо. Я так швидко летіла, що за лічені секунди впала в чуже покалічене тіло. 

Різка біль у поєднанні з важкістю земного буття, бо безтілесною бути дуже легко. Забуваєш, про зайвий шум, який створюється від роботи людського організму. До нього звикаєш з роками. Ніхто ж не помічає шум крові, що циркулює в усьому тілу, чи звуки дихання? Я також це зараз не помітила через різкий біль повсюди, але він є і від нього стає ще важче.

 Усе дратує. Я закрила очі, щоб не бачити ріжуче світло, хочеться закрити вуха, щоб зменшити шум, але не можу ворухнути навіть пальцем на руці. Швидкі удари серця б'ють у барабанні перетинки, мабуть, у цього тіла тахікардія.