Знову похорони

Височенна будівля у престижному районі Києва. На останньому поверсі з вікна свого офісу дивиться розкішна жінка з довгим чорним хвилястим волоссям. Вона не любить його розпускати, але під час сексу її коханець зірвав з неї резинку. Поруч на підвіконні лежить пачка  дорогих цигарок та чорна запальничка. Її сірі сталеві очі дивляться на крихітне чорне авто, що повільно їде з парковки біля споруди, в якій вона зараз знаходиться. Жінка поправила спідницю і почала надягати колготки, які завбачливо зняла, щоб горе-коханець їх не зіпсував.

Віка давно виросла. Колись матусина дівчинка перетворилася на залізну леді. Вона закохувала в себе лише «потрібних» чоловіків, які могли щось їй дати. При цьому Віка ніколи не була продажною жінкою у неї були свої принципи. Те, що їй не треба вона ніколи не візьме.

Єдине, що дуже хвилювало Віку – це та обіцянка матері перед смертю. Вона вбила дитину. «Хоча, яка це дитина? Це лиш запліднена яйцеклітина, яку їй безжально зішкребли лікарі з матки.» - думала Віка, втішаючи себе. 

Вона колись кохала. Але, коли серце намагаються розірвати, то воно стає твердим, як камінь, рятуючись від нападників. Так було і з нею. Віку кинув хлопець, який просто порозважався з нею задля помсти, адже його сім'я банкрут завдяки її татові. Вона не злилася на батька. «Треба було бути обачною. Та й ще рано для дітей, тим більше від таких виродків!»

Віка порушила обіцянку, яку дала матері. Тепер вона боялася бути безплідною, як і та мамина тітка, що зробила невдалий аборт. Тому закохуватися Віка більше не стала, надто небезпечно для нервів.

Одного разу вона почула про чудового спеціаліста в конкурентній фірмі. Цей хлопець був справжнім комп'ютерним генієм. Його сайти, реклама та інколи вірусні атаки чудово працювали. Віка хотіла переманити його, але гроші були йому не цікаві. «Навіщо тоді цей хлопець так старається?» - думала Віка.

 Відповідь прийшла неочікувано. Дівчина на заставці його мобільного телефону підозріло нагадувала одного офісного працівника, яку пізніше до себе переманила Віка. Але й тоді цей худий в товстих окулярах хакер не погодився на її умови праці. Тепер йому подобалася інша дівчина в його фірмі. Їй що наймати цілий відділ красунь, щоб ця сутула швабра пішла до неї працювати?

Одного ранку Віка підстерегла цього «хакера» біля дому. На пропозицію «підвезти?» він не відмовився. Водій був відгороджений спеціальною стінкою від пасажирів, тому Віка не боялася, що їх почують. Вона сіла впритул до хлопця і обійняла його руку, притиснувши грудьми. Далі нехай розповідає Віка сама, бо автору трохи соромно.

- Вова? – фамільярне звернення таке незвичне мені. 

- Щ-що? – здивовано запитав той, звівши разом кудлаті брови.

- Ти мені подобаєшся, як чоловік. Будь ласка, зверни на мене хоч якусь увагу. Подумай над цим, гаразд? – прошепотіла йому на вушко, а потім авто зупинилося біля місця його роботи і я попрощалася з ним. – До зустрічі. До завтра.

- Па-ка. – махнув рукою Вова і в повному ступорі дерев'яною ходою пішов на роботу.

Наступного дня ми почали по-троху зустрічатися. Уже таємно. Вова передавав мені багато корисної інформації від конкурентів. Було дуже вигідно залишати його в тій фірмі. 

Я ніколи за ним не заїздила, а говорила адресу зустрічі. Через місяць у готельному номері ми вперше зайнялися сексом.

Цей хлопець був ніжним, мені подобалося. Ніжні обійми в поєднанні з жадібними поцілунками зводили мене з розуму. Шкода, що він не перший у мене. 

Вова вірив мені, зізнавався у коханні і хотів жити разом. Та це мені не підходило. Коханець – це титул без обов'язків; хлопець - зобов'язує до вірності; наречений – початок створення сім'ї. Стосунки мене сковували.

Ще й один самотній діловий партнер дивився на мене голодним поглядом. Я ж боялася зрадити Вові, бо той міг зруйнувати мене однією хакерською атакою.

Час ішов і конкуренти почали щось підозрювати. Разом із звільненням на нього подали до суду, але нічого з цього не вийшло. Після його звільнення я, добра душа, його прийняла в свою фірму. 

Тепер Вова вільно заходив до мене в офіс, і, коли нікого не було, то ми явно не кросворди розгадували, самі розумієте. Він хотів моєї уваги постійно. Його апетит трохи послабився, коли ми почали жити разом, але тепер я зовсім не висипалася. Виявляється, у свої двадцять чотири він був незайманим і тепер відігрується на мені за ці всі роки цнотливості. 

Моя вже старенька кицька Лура його полюбила. Першого мого «брйфренда» вона ненавиділа, аж шипіла. Тому я ще раз переконалася, що Вова хороший хлопець, хоч і не на мій смак.

Потім з'явилася проблема з іноземними філіями, які я не могла вирішити дистанційно.

- Віка, тобі допомогти?

- Та, ні. Тут треба їхати і все вирішувати самій. – відповіла йому, а сама раділа, що зможу побути без нього. Хоча? 

У Сан-франциско в мене була одна колишня подруга, яка дуже любила чужих хлопців. Вона справжня красуня, але зрада і все таке її дуже заводить, тому Дженні завжди намагалася обирати одружених. Що ж перевіримо, чи статус «зустрічається» їй також підходить. Тим більше вона працює в тій філії виконавчим директором.

На рахунок Вови я мала певні сумніви. Хоч він і швидко забув ту дівчину, що була в нього на заставці мобільного телефону, але я – його перша. А перших своїх партнерів важко забути, навіть, якщо дуже хочеться.

- Вова? Все ж таки допоможи мені: поїдь будь ласка замість мене... – після довгих роздумів я вирішила спробувати розійтися з ним через його ж зраду. Якщо нічого не вийде, то хоч відпочину від нього.

До прощання зі своїм «бойфрендом» я встигла попередити, тобто натякнути усім працівникам проблемної філії, що до них їде наречений Вікторії Мендель, мене. Також я наказала звільнити одного непотрібного працівника і замінити його якоюсь дівчиною модельної зовнішності. Тепер треба чекати і вчасно підловити Вову на зраді. Надіюся він мені зрадить.