Обіцяне - на половину продане

Ніч. Уже півгодини малий сидить на горщику. При цьому він грається машинками і мугиче собі під ніс якусь дитячу пісеньку. Перед цим Андрійко пив і їв, ніби в останнє, все аби не спати.

Як тільки він гарно лягав у ліжечку, а я тулилася поруч, зігнувши одну ногу в коліні(добре, що Марія не таке здоровило, як я), а другу висовувала вбік за край, то цей малий вигадував щось нове, що йому різко закортіло саме зараз зробити.

 Андрійко спочатку захотів пити, і пив так, ніби його сушило після похмілля. Коли він знову ліг, то захотів їсти, бо у нього болить живіт. Ледве, але з'їв цілу тарілку супу, добре, що жаби все готують. А зараз він захотів пісяти, хоча на ніч йому одягають підгузок.

 У мене вже тіпається око. Я хочу спати! Добре, що моя мати не заставляла мене вкладати в ліжко меншого брата. Я й так робила всю хатню роботу, а пізно ввечері – домашні завдання зі школи.

Знову лежимо у ліжку. Цього разу малий просить і зве маму, якої зараз немає. Після довгих умовлянь і пояснень я просто замовчала, але моє мовчання його зовсім не насторожило і, тим більше, не зупинило. 

Тепер він починає плакати. Маленький лисий(після моєї стрижки) терорист! Я його цієї миті ненавиджу, хоча розумію, що це мале невинне і, можливо, налякане дитя, на таких навіть ображатися немає сенсу. 

- Ей! – вигукую після отриманого стусана маленькою рукою по обличчю. Тепер Андрійко крутиться. Я не знаю, що з ним робити, але, якщо вмовляння не діють, то буду мовчати. Може, засне?

Плач трохи затих. Стомлена, я заснула раніше малого. Це стало зрозуміло, коли я побачила поруч себе своє тіло у дитячому ліжечку. Малий почув моє сопіння і почав затискати сплячій мені носа. Я нахилилася до нього, але згадала, що зараз я – безтілесна душа і будь-які мої дії марні. 

Андрійко дещо перелякався. Моє тіло, мабуть, перестало дихати і він почав знову плакати. Звісно, хто захоче лежати біля трупа? Мене почало здіймати під стелю, як і попередні рази. Я хотіла зупинитися, бо мені було дуже шкода малого. Жаб він не бачить, тому вони нічим йому не допоможуть. «Скоріше б Марія прийшла» - майнула в голові думка, а мене потягло все вище і вище через дах у зоряне небо.

Там, високо серед темних хмар, я побачила, як червоний браслет, який вдень був на мені відсутнім, засяяв кривавим спалахом. Напевно, я набула зовнішності тієї бідолашної дівчини, чиє тіло я маю зайняти. Цікаво, про, що вона зараз мріє, і, чи будує плани на майбутнє, яке у неї я відберу? Хоча, ця дівчина все одно має померти, а так її батьки і рідні не будуть за нею сумувати. Принаймні, вона легко покине цей світ. Кажуть, що мертвим наші сльози, як ярмо на шиї. У неї воно буде відсутнім.

Ну ось, - тепер я у Віталіка в квартирі. Він ще не спить. Сидить і переписується з якоюсь дівчиною у сайті знайомств. 

Віталік лише вчора гуляв уві сні зі мною за ручку, а тепер посилає комусь сердечка.

 Вона така ж негарна, як і він. Сало на животі перетиснуте ременем на джинсах, а волосся невдало пофарбоване у світлий колір. Грубі риси обличчя ще більше відштовхують від себе, а сильно заглиблені очі виділяють й без того кудлаті брови. Хто таку покохає? Хоча кого я обманюю? – Я кохаю Віталіка, хоч він і не красень. Тому треба діяти!

- Яка вона страшна! Діти будуть ще огидніші! – шепочу йому на вухо. Хоч Віталік мене не почув, але почав переглядати її фотографії, тому я продовжила говорити, але гучніше: 

- А, що скаже про неї МАМА?! – Віталік смикнувся і підскочив з місця.

- Ото почується чортівня! І нормальна дівчина! Он які груди! – після останнього речення я також звернула увагу, що ця дівчина має нереально пишні форми. 

- Ого, який там має бути нацицюрник? – сказала я в голос, а Віталік посміхнувся, киваючи головою. 

Він спокійно сів і почав далі їй писати. З того, що я прочитала за кілька хвилин, мені стало зрозуміло, що вона дуже розумна і працює вчителькою в університеті.

- Той хто не вміє працювати, той навчає. – далі я коментувала все пошепки, бо вголос він подумає, що йому чується якась дурня.

- О, живе з батьками і котиком! Запитай хто за котом прибирає. Ще й фото мамусі прислала(фу, яке старе), готуйся вона буде у вас ночувати ще й між вами ляже.

- Треба купити у вітальні розкладний диван. – пробурмотів про себе Віталік і почав далі перегортати фотографії.

- Її тато любить полювання? Запитай куди попередні хлопці ділися? – на фото старенький чоловік з рушницею в руках. - От, нащо таке відсилати хлопцеві? Типу, якщо ти мене образиш(може вона істеричка, ти ж не знаєш), то мій татко відстрелить тобі яйця, бо я єдина донечка, його принцеска.

- О, проходила курси «Домашній психолог»! – прокоментував про себе її ж слова. Вихваляється дівка!

- Нащо вдома психолог? Хтось в родині психанутий? Чи, може, сама має проблеми з нервами? – мій шепіт на нього позитивно подіяв, бо він почав запитувати нащо їй ті курси.

- Для себе, як саморозвитку, - написала та дівчина, яка в чаті підписана, як «Іринка».

- Бачиш, довбонута вона, або біситься не знає куди потратити вільний час. А вільний час у неї є, бо готувати не вміє – все мамочка робить.

- Та вміє вона готувати, он яка вгодована! – вигукнув Віталік, а потім озирнувся довкола. – Що за чортівня? – потер обличчя долонями. Після цього він попрощався з дівчиною, добре, що номер мобільного телефону не взяв, і побрів до ліжка. 

- Жінку треба вибирати, як одяг: сумніваєшся, то не бери, бо буде тільки місце в шафі займати. Має все ідеально підходити, бо нащо тоді брати. – бурмочу йому по дорозі.

Віталік уже був у піжамі, тому просто вимкнув світло і влігся під ковдру. 

Він довго вертівся. То розкривав ноги, то знову вкривав. Покладе свою тушку на один бік, потім ліг прямо, а потім вкрився з головою повністю. Часте позіхання почало мене дратувати. Хотілося зв'язати його і стулити пельку. О, нарешті ліг, як пану підходить!