То є карма, крихітко!

Ніч. Темно в кімнаті, лише нічник висвітлює на стінах зірки з кометами і ракетами. Андрійко вже спить на маленькому дитячому ліжечку у формі червоної машини. Я ж тулюся поруч, зігнута літерою «зю».

 Марію, яка тут точно була, майже не видно, бо на неї не падає жодне сутінкове світло, а безжально проходить повз. Але я знаю, що вона поруч. Стереже сон свого маленького принца.

Я не хочу йти до спальні. Там мене чекає Юра, Марійчин чоловік. Зараз буде приставати, і просити подружній обов'язок. Хоч я й сказала, що у мене місячне, але підозрюю, що він захоче перевірити. Достатньо провести рукою по трусиках і Юра зрозуміє, що я брешу, бо нема прокладки. Моєї брехні він не зрозуміє, бо не знає, що я не його жінка, а чужа душа, що влізла в її тіло.

 Марія з червоними щоками і вухами розповідала, що одного разу у них був так званий «брудний» секс. Це було півроку тому, але Юра, коли хоче, то все одно просить, хоч і знає, що нічого не отримає. 

Я не розумію чоловіків... А ще більше я не розумію Марію, яка не змогла чітко сказати, що такого більше не буде. Завтра обов'язково з Юрою порозмовляю на цю тему, подумки ставлю галочку у списку завтрашніх справ. Ех, шкода, що завтра у нього знову вихідний (неділя). Але свекруха точно не приїде, злісний сміх підсвідомості бу-га-га.

- Він уже спить. Можеш іти. – пошепки каже Марія.

- Юра? – перепитую.

- Так.

Якомога тихіше встаю з ліжка і йду геть з темної кімнати. У коридорі горить світло. Я вимикаю бра і темрява на хвилини дві мене засліплює. Потім біля стінки навпомацки іду до спальні.

 Там горіло м'яке тускле світло. Маленька лампа на тумбочці зі сторони чоловіка була ввімкненою. Юра лежав вниз обличчям під ковдрою і хропів. Тільки стирчить голова і ноги. Я ж узяла зі своєї тумбочки піжаму(бо в шовковій білизні незручно спати) і пішла приймати душ.

Під теплим струменем води я думала про те, що не хотілося усвідомлювати. Окрім сексуально стурбованого чоловіка у мене була ще одна величезна проблема – я мертва. Чому? Навіщо тій відьмі було втручатися в моє життя? Хоча тепер і його немає...

Можливо, я б і померла самотнім знаменитим скульптором, хоч і бомжом. Я б немала жіночого щастя, і не мала б вкінці грошей. Але це було повністю МОЄ життя і мої помилки, яких тепер би не було, бо я б зараз повірила цій відьмі і не зустрічалася б з Дімою.

Треба терміново побалакати з цією відьмою. Я хочу вернутися у минуле. Це ж можливо? Анна Олексіївна змогла засадити мене в це тіло тридцяти п’ятилітньої заміжньої Попелюшки. Не відомо, в яке ще тіло я переміщуся, краще вже – своє.

Важкі думки зовсім не хотіли вимиватися з моєї голови. Я трохи заплакала. Це таке дивне відчуття плакати у воді. Зовсім не відчуваю своїх сліз на щоках, тільки смуток. Так, беремо себе в руки і у валізу! Вперед!

Трохи заспокоївшись, я загорнула себе у величезний м’який кудлатий рушник. Феном підсушила волосся і переодягнулася в чудернацьку піжаму з маленькими рожевими кроликами на білосніжному фоні. Вона легка і приємна на дотик. Обожнюю таке. Я на якусь мить забулася, що є мертвою.  Тепер сни точно будуть солоденькими.

Розніжена теплом і чистотою я йду до спальні. Хочу забрати в свого тимчасового чоловіка хоч клаптик ковдри, якою він закутався, але... Юра голий... Повністю...

Бажання спати втекло разом з його трусами у невідомому напрямку. Ковдру вернула чоловіку, вкриватися не хочу. Лежу в позі ембріона і починаю мерзнути. Можливо, у цьому здоровенному будинку є десь мале-е-енька ковдра? Треба запитати це в Марії. Іду в дитячу кімнату.

- Марія? Марія? – тихесенько зву свого кучерявого привида.

- Що? – прямісінько біля вуха мені відповідає, а я зі страху підскакую на місці.

- Не лякай так, безтілесна жінка! – якщо можна пошепки кричати, то я це вмію.

- Яка ти нервова! Це ж не вперше ти мене боїшся?

- Бо не підкрадайся так тихо, роби якісь звуки.

- Які?

- От, як машина здає назад, то пікає, знаєш? – і я повторюю цей звук - Піп, піп, піп!

- Дурна! – обізвалася Марія. – То, що, ти, хотіла?

- Ще одну, маленьку ковдру, щоб мені, тендітній молодій дівчині, не лежати поруч чоловічого омлету. – на одному подиху кажу Марії. Вона дещо спантеличена перепитує:

- Біля чого?

- Він повністю голий! – Схоже їй ще не дійшло, тому пояснюю знову -  без трусів.

- За мною! – після довгої паузи роздумів каже Марія, а я з цікавістю йду за нею.

На цьому ж поверсі ми зайшли в темну кімнату.

- Увімкни світло! – з деякою дратівливістю каже Марія. Я просто забулася, що вона не може це зробити, а я довго його шукала, бо тут уперше.

Схоже, це спальна для гостей, або ж, боюся навіть уявити, для свекрухи. «Та-да да-да-ам!» - драматичні звуки піаніно.

- Тільки, що ти йому скажеш, коли він запитає навіщо тобі ще одна ковдра? – серйозно запитує Марія. Вона вже шкодує, що привела мене сюди.

- Скажу, що Юра сильно схопив ковдру, а мені холодно було. Ось навіть одягла теплу піжаму, а не ту холодну шовкові. – радісно пояснюю їй.

- Я цю піжаму не люблю. – здивовано каже.

- Чому?

- Її мені свекруха подарувала. Сказала, що таке люблять школярки, а я ж люблю все не по віку, киваючи в сторону Юри, який молодше мене на п'ять років.

- То ж не на двадцять. – знизила я плечима.

- А, ти, що когось такого знаєш? – Марія тільки дивувалася з мене.

- Одна з маминих подруг має коханця мого ровесника. І, повір, він небідний хлопець, але чомусь до неї бігає. – Марія на мої слова тільки здивовано підняла брови.

Після цього Марія кудись зникла, можливо, до Андрійка, а я пішла, нарешті, спати.