Мокрий сон

Ох і довго він іде на кухню. Дім великий, але ж не настільки? Я навіть каву встигла приготувати. Сиджу за розкішним темним дерев'яним столом на дванадцять персон, милуюся дорогою кришталевою вазою із ліліями. А тут мені облом: ледь чути звуки душа у ванній – чоловік миється. Він, що, навіть привітатися зі мною не зайде? 

Так навіть краще. Я його не знаю, а говорити під диктовку Марії бажання немає. Це тіло чуже, кава смакує не так, і не кажіть, що вона просто іншого виробника. Я таку вже пила, різниця помітна. Це тіло більш чуттєве. Можливо, у ньому не тільки мозок винахідника, але й язик дегустатора. 

А ще мені дуже-дуже цікаво: як саме Марія знайшла свого чоловіка? У неї, що, є навігатор: де і хто знаходиться? За цими роздумами я не помітила, як вона зайшла. Та й привиди пересуваються тихо, як повітря у кімнатах.

- Фух, заснув на третьому повторі казки про Івасика-Телесика. – сказала Марія.

- Це його улюблена казка? – з посмішкою запитую в свого кучерявого привида. 

- Так. Може слухати цю казку безкінечно.

- Хоч потім нормально спить? Там же такий екшн: то змія хоче з'їсти малого, то він від неї утікає на гусах. Уяви, як дитина переживає за головного героя.

- Хі-хі. Та чудово він спить, хоча не знаю, що йому сниться. – спокійно відповіла Марія, аж тут зайшов її чоловік. Що ж йому не спиться? А я вже розслабилася. 

- З ким ти розмовляла? – запитав він.

- А з ким ти гуляв?

- Я бар’єр купив, - махнув рукою десь позаду.

- Та це півгодини часу займе.

- Я три супермаркети обійшов, поки знайшов не такий, як у нас.

- І це зайняло в тебе три години? – я встала і підійшла до нього ближче. – і в тебе перегар. Ти - п'яний?

- Не п'яний, а трохи випивший. Саша пригостив, я його зустрів у магазині. – так само нагло бреше. Я ж знаю, що він – зрадник.

- Там був наш кум Саша. Вони разом дивилися стриптиз у якомусь клубі чи то барі. Я не розбираюся у цьому. – пояснила мені Марія, а я намагалася дивитися лише на Юру, щоб не здавалося, що я збожеволіла.

- Ясно з тобою. Наш малий руку зламав, а ти з кумом пив пиво. – я розвернулася і пішла спати. Головне, щоб цей тип не приставав до мене, хоч і має на це законне право.

- Марійка! Та, що ти з мене якусь падлюку робиш? Сама не догледіла за ним, а мене винним робиш. – хотів схопити мене за руку, але я висмикнула.

- То завтра винаймаємо хатню робітницю, щоб я більше часу приділяла малому.

- Малому-малому! Та, що з тобою сьогодні сталося? – розізлився Юра.

- Я... Я просто стомилася. – не знайшла нічого кращого, щоб сказати. А Марія тільки свердлила очима чоловіка і повторювала, що він негідник і зрадник.

- Тепер я відчуваю себе якимсь негідником. Киця, давай завтра поговоримо? – підійшов він ще ближче і почав мене обіймати. Марія округлила очі, незнаючи, що на це сказати.

- Так, поговоримо завтра. – я забрала його руки від себе і пішла спати. Ще зґвалтує цей збоченець. Вдома жінка-красуня, а він ходить по стриптизах, теж мені султан Сулейман знайшовся.

Перед тим, як лягти спати я довго розчісувала своє кучеряве волосся, сидячи на пуфику біля трельяжа в спальні.  Марія намагалася мені пояснити, щоб я злегка їх брала розчіскою, бо повидираю і ще більше заплутаю. Хе, не хоче через мене полисіти. Чоловік уже хропів і нічого не чув. 

- То, що, цей олень безрогий ходив дивитися стриптиз? – запитала я, поправляючи шовковий халатик і нічну сорочку. Він був дуже незвичним для мене: матеріал холодить тіло, і здається, що я гола. Мені зручніше у звичайному халаті і піжамі.

- Чому безрогий? 

- Бо скоро роги почнуть рости, якщо буде мало уваги дружині приділяти.

- У мене зовсім нема часу на такі «пригоди» - засміялася Марія.

- Ти гарна, головне завтра найняти економку.

- Він не дозволить. І навіть з економкою, у мене є чим зайнятися, окрім безперспективних романів. – похитала головою привид.

- Він з малим, тобто Андрійком, - роздратовано виправила себе я, - цілими днями не сидить! Береш частину грошей, ніби собі на шопінг, а сама купуєш щось дешеве, а все інше - хатній робітниці, яка працює вдома, поки чоловік на роботі.

- Не вийде. Свекруха може провідати. Тай Андрійко у вересні в садочок піде. Нащо наймати людину на п’ять місяців?

- А, якщо я тут на довго застрягну? І, що свекруха така вже вередлива?

- Ще й як? Я завжди в усьому винна, навіть, якщо на вулиці дощ, то це я його визвала. 

- Ого, ти - прямо таки відьма! – і я задумалася від власних слів. – мені здається я знаю хто винен у нашій потойбічній ситуації. Треба якось з'їздити до Львову і знайти одну жіночку. Вона суддя і звати її Анна.

- Чому? – дивиться на мене здивовано.

- Пам'ятаєш ти говорила, що, як ти втратила це тіло, то відчула аромат фіалки?

- Так?

- Вона дала мені якийсь маленький мішечок, що дуже пах фіалками, і сказала, що я зможу перетворитися на Попелюшку. А твоє життя схоже на життя Попелюшки: ти зустріла багатого принца і одружилася. 

- Можливо... Не знаю, як там тебе звати, бери телефон, увімкни мобільний інтернет і знайди мені серед львівських суддів ту відьму. Я до неї миттю дістануся; головне – знати, як вона виглядає.

- Мене, до речі, звати Христя... А, раптом, вона щось погане з тобою зробить?

- То скажу їй, що я від тебе. Вона ж бажала тобі «кращого» життя.

- Угу, а допомогла постаріти на п’ятнадцять років, отримати погану свекруху і чоловіка-гуляку. Це життя просто чудове! – вигукнула я, що чоловік перестав хропіти. Тому я мовчки взяла телефон і почала шукати ту суддю-відьму. Через п'ятнадцять хвилин я знайшла цю ропуху і показала Марії.