Я щаслива?

Марина поїхала у Київ, ми залишилися з Давидом самі у будинку, не враховуючи домашній персонал. 

- А нагадай для чого ти йшла на кухню? - запитав у мене хлопець, загорнувши пасмо мого русявого волосся за вушко. 

- Хтось сьогодні погано спав і йому потрібен заряд енергії на день. А я так розумію сьогодні буде насичений день. - з посмішкою промовила я. 

Весь час мм стояли у вході на кухню. Даві підійшов до кавомашини, роблячи каву він не забував жартувати та кидати на мене свої палкі погляди, поки я сиділа на стільниці навпроти мого коханого. 

- Ти хочеш все-таки, щоб мене забрала швидка з цієї кухні? - обернувшись до мене обличчям Давид поставив руки по обидва боки від мене. 

- Мені підійде роль медсестри? - сміючись промовила я. 

- Ми це сьогодні перевіримо. - не втримавшись хлопець впився вустами у мої губи. Його рука блукала по моїх стегнах, сідницях, поки ішла тримала мене за талію. Я вирішила пограти з нервами Даві, тому я провела рукою по його безмежно гарному торсу, над яким він три рази на тиждень дуже наполегливо працює у залі. Моя рука опускалась все нижче і нижче, до його чорних боксерів.

- Якщо ти не зупинишся, то зараз на цій стільниці ти будеш лежати, а не сидіти. - розриваючи поцілунок, Даві проричав хриплим голосом мені на вухо. 

- Саме головне, щоб домогосподарка не зайшла у це крило будинку. - переводячи подих після шаленого поцілунку, прошепотіла я. 

- Сьогодні кава скасовується. - різким рухом хлопець підняв мене на руки та поніс на другий поверх, тільки цього разу він йшов взагалі не у той бік де знаходилась його кімната. 

Відчинивши двері, я зрозуміла що ми у ванній. Кімната була в таких ж чорних тонах, як і спальня. Чорна мармурова плитка прикрашала підлогу, на якій лежав світло-сірий килимок. Не встигнувши навіть роздивитися кімнату, я потягнула Давида за руку у душ. 

Стоявши мокрою, від теплої води, яка лилась прямо на голову. Цілуючись зі своєю коханою людиною, я зрозуміла, що більше мені нічого не потрібно для щастя.... 

У ванній ми провели пів години, якщо не більше та телефоний дзвінок, від  якого розривався мій гаджет. 

- Ліно, Джош приїхавв Україну. - кричала по той екран Дана.

- Ти зараз серйозно? - з шокуючим виразом обличчя дивилась на радісну сестру. 

- О привіт, Дана. - промовив Даві за моєю спиною. Дивлячись у екран свого телефону, я побачила що хлопець вже одягнувся у білу сорочку та чорні джинси. 

- О, Давиде, привіт. До речі, а ви взагалі де? Це ж не твоя квартира Ліна. 

- Так, ми в будинку Марини. - відповіла я.

- У нашому будинку. - виправив мене мій хлопець. 

- Ой, ну зрозуміло, голуб'ята. Короче я пропоную зустрітися учоритьох. Стеф я залишу мамі, вона як раз просилась до бабусі, тай мама сама не проти. 

- Чудова пропозиція, ми будемо. - з цими словами Даві сів позаду мене та обійняв мене за талію. 

- От і прекрасно, Ліночко, я тобі скину адресу. Люблю, цілую. - радісно промовила моя люба сестра. 

- До зустрічі, сестричко. - ми з Давидом помахали їй та вона відключилась. 

- Я так розумію Джош - це батько чарівної Стеф? - тихо запитав Даві. 

- Так, це звичайний американський біснесмен, який виробляє аптечні припарати. У нього у Вашингтоні своя фірма. 

- А скільки цьому Джошу років? 

- Начебто тридцять два. - він був старший за Дану на шість років. Але точної його дати народження я не знала. 

- А Дані двадцять сім - шість? - запитав Давид повертаючи мене обличчям до себе. 

- Так вона народила Стеф у років двадцять три. 

- До речі ми так і не їздили до Бойко. 

- Байдуже, поїдемо десь на тижні. - відповіла я цілуючи хлопця у шию. Хлопець почав пристрасно цілувати та нас перервав звук повідомлення. 

"Ресторан Нью Лорі сьогодні, шоста вечора. Будемо чекати вас, сестричко, цілую)"  - висвітилось повідомлення від Дани. 

"До вечора, сонечко. Ми обов'язково приїдемо." 

- Ну то що, у нас ще є три години. Ми багато чого ще встигнемо за цей час. - щ посмішкою промовив Даві. 

- Любий, я б залюбки поніжилася ще з тобою у ліжку та у мене не має ні сукні, нічого. 

- Зрозумів, то зараз наш маршрут лежить на шопінг? 

- А ти хочеш зі мною? - я була шокована, що Давид запропонував поїхати зі мною. 

- Так, а чому б і ні? 

- Дякую тобі, то я зараз швиденько одягнуся і можемо їзати. - поцілувавши хлопця у ніс, я пішла до гардеробу. 

Мій вибір зупинився на чорній атласній спідниці та білому топі. На вуха я одягла сережки з пералми. В туфлях  було б не зручно бігати по загазинам, тому взувши білі кросівки, я вийшла до Давида. 

- Я готова. - посміхнувшись, хлопець взяв мене за руку тами пішли на перший поверх. 

За десять хвилин ми вже були на вході торгівельного центру. Пройшовши чотири магазини, ми йшли в пошуках наступного. Та проходячи якийсь невідомий мені мазагин, на вітрині я побачила червону довгу сукню. Воно було довше коліна та з розрізом на нозі. До нього в комплекті йшли рукавички та туфлі. 

- ВОНО! - закричала я занад-то голосно, від чого деякі людині, які проходили повз. Зі зляканими очима подивились на нас. 

- Добре, добре, ходімо. - після цих слів я зразу ж потягнула хлопця у магазин. 

- Доброго дня, вам щось підказати? - звернулась  до нас привітна брюнетка. 

- Так, можна будь ласка цю червону сукню та всі аксесуари до неї. 

- Звісно. 

Сукня сіла ідеально, зразу ж ми її купили. Часу залишалось обмаль тому ми посішили додому. Я зробила макіяж, зачіску. Коли Давид вийшов з гардеробу у чорному діловому костюмі та білій сорочці, я ледь не впала. Ми виглядали я свідська пара. 

- Їдемо? - запитав мене Давид, обіймаючи за талію. 

- Так.