Знайомство

На ранок ми майже одразу поїхали додому. Даві потрібно було терміново до офісу, а я просто не могла показувати своє обличчя Стефанію. 

- Даві. - сидячи в машині, я порушила тиху. 

- Так, крихітко? 

- Я можу з тобою поїхати до офісу? Я не дуже хочу після останніх подій залишатися одна. - я боялась, що Бойко чи його друзі знайдуть мене. 

- Звичайно, мама давно хотіла з тобою познайомитися. - а ось на рахунок мами Давида, мені було трохи страшна її реакція по-перше на мої шрами, синці. По-друге Даві навіть не розповідав про неї майже нічого. Хлопець напевно помітив, що я нервую та взяв мене за руку. - Ей, Ліно, все буде добре. Марина Анатоліївна дуже добра та ніжна жінка. Ви до речі дуже схожу, як зовні так і характером. 

За десять хвилин ми стояли біля великої будівлі. Усю дорогу Давид не відпускав мою руку, від чого мені стало трохи спокійніше.

- Ходімо? - запитав у мене хлопець. 

 - Так. - рішуче відповіла на це я.  

Пройшовши довгим коридором, ми зайшли у ліфт та поїхали на останній поверх. Вийшовши з ліфру, нас зустріла руда, мила дівчина. Одягнена у чорний класичний костюм та червоні підбори. Побачивши мене, в її погляді з'явилось співчуття та жалість. 

- Доброго, Ілоно, Марина Анаталіївна у себе? - запитав Даві у дівчина та вона не переводила погляда з мене. Від чого мені було трохи ніяково. 

- Так у себе. - відповіла вона та вже звернулась до мене. - Доброго дня? - я зрозуміла, що їй ніхто не  говорив мого імені, що було логічним,я тут перший раз. 

- Ліна. Доброго  дня. 

- Вибачте за незручне запитання, але хто вас так? - з цікавістю говорила Ілона. 

- Ілоно. - гаркнув Давид. 

- Даві, все добре. - я взяла за руку хлопця, щоб дати зрозуміти, що все добре. - Це просто сварка. - мило відповіла я Ілоні. На що вона недовірливо поглянула на Давида, який стояв у шоці. - Це не Давид та ніяк не стосується його. - після моїх слів хлопець не витримав та легко стиснув мою руку, ніби кажучи що нам час. 

- Гарного дня, Ліно, Давиде. - попрощалась Ілона та пішла до кабінету, який був у лівому коридорі. 

- Ходімо, крихітко.- відкрив мені дерев'яні двері кабінету та підштовхнув у середина. У кабінеті похло трояндами та табаком.  На дивані сиділа жінка, на вигляд років тридцять, але насправді їй точно більше тридцяти. Вона була розслабленою та спокіною. Поставивши чашку з кавою вона повернулась до нас. 

- Привіт, синку. - підйшла вона до нас та обійняла Давида. - Привіт, Ліно. - мило привіталась зі мною жінка та обійняла мене. Я була шокована, мені Даві говорив, що його мама мила та спокійна жінка, але я не очікувала що на стільки. 

- Доброго дня, Марино... - я не знала чи називати її по батькові. 

- Давай просто Марина "ти". - посміхаючись промовила вона. Голос у жінки був дуже лагідним та тихим. У мене навіть не складалося в голові як така жінка могла бути одружена з таким тираном. - Ти дуже гарна, Ліночко. - мені були дуже приємні ці слова у цей момент. Але я розуміла, що вона це каже з вічливості. 

- Дякую. - посміхнулась я їй у відповідь. 

- Ну проходіть, мої любі. Можливо кави, чаю? Ліно, ти не хочеш пройтися на другий поверх у кафе? - запитала жінка. Та я навіть не знала що відповідати, я була голодною та і від кави не віідмовилась, але мені було соромно йти без макіяжу. Я подивилась на Давида, який уважно спостерігав за нами та сидів поруч зі мною, поклавши руку мені на коліно. 

- Йти, крихітко, мені потрібно звіти підготувати. - прошепотів мені на що я тільки кивнула та поцілувала його у шоку. 

- Ходімо. - піднялась я та підійшла до Марини.