Відвертість

Непомітивши того, ми з Даві заснули. З ним мені було легко, просто, комфортно. За декілька днів ми навіть  дуже зблизились з хлопцем. Він став для мене близькою людиною, яку я не готова просто так відпускати. Та я думаю, Давид сам не захоче від мене йти. З Кирилом я такого не відчувала як з Даві. 

Прокинувшись від голосів у коридорі, я повернулась у бік Давида, та він спав. Навіть уві сні він був напружений та зосереджений. Але в одночас розслаблений. В одну мить я згадала як хлопець дивився на мене. 

- Я думав ти сама перестанеш на мене дивитися. - Давид неочіковано для мене прокинувся. - Крихітко, ти така мила після сну - промовивши, хлопець поцілував мене у ніс. 

- А ти навіть уві сні напружений. - відповіла я. 

- Коли ми лежали, ти заснула першою та приходив Максим. Він сказав, що я можу тебе забрати сьогодні додому.

- Так це ж чудоово, тільки потрібно до сестри заїхати за речима. Але не можна, щоб Дана нене бачила у такому стані. Ми зможемо заїхати додому я нафарбуюсь? 

- Як скажеш, крихітко. Дана не буде проти що я з тобою поїду? - запитав Даві. 

- Звичайно ні. Вона давно хотіла з тобою познайомитися. - посміхнулась я у відповідь хлопцю. 

- Оу так ти вже розповіла їй про мене? - зі саркарзом промовив Давид. 

- Звісно, ми з нею як найкращі подруги. Дана знає про мене все. А в тебе є сестра чи брат? Я взагалі майже про тебе нічого не знаю. 

- Так, була сестра молодша. Їй мало б бути зараз шістнадцять. 

- Що сталось? Якщо тобі зручно про це звичайно розповідати. 

- Все добре, я вже прожив це все. Коли Ніці було дванадцять, її викрали батькові суперники. Вони знущалися з неї... - на цьому моменті було видно як йому важко про це говорити. 

- Даві, я бачу як тобі тяжко це згадувати. 

- Ні ти запитала, я тобі і доросповім. Ніка не вижила до нашого приїзду. Тоді у батька і знесло дах. Я почав його ненавидіти, бо якби не він, Ніка була б живою. Ніколи не пробачу йому. Та собі теж, якщо я був би поряд з нею цього не сталося. - я не втрималась та обійняла хлопця. Він не очікував цього та не був проти. - Дякую. 

- Хлопчику мій, ти у цьому не винен. Винні тільки ті хто це зробив. - хлопець зарився обличчям у моє волосся. 

Так ми просиділи до того моменту як у палату не увійшов лікар. 

- Вибачте якщо потурбував. Та Ліна вже у стабільному стані, ви можете їхати додому. 

- Так, ми вже говорили про це. - сказала я. Дивлячись на Давида. 

- На реєстратурі підпишите документи та можете їхати.

- Дякую, вам Максиме Романовичу. 

- Сподіваюсь ми наступного разу зустрінемося при хороших обставин. - посміхаючись казав лікар. 

Максим Романович вийшов з кімнати. Та я почала збирати речі. Ще потрібно було на днях поїхати до лейтенанта Бойко.