Розділ 1

Понеділок, люди поспішають на роботу, навчання чи просто по своїх справах. Сидячи в метро Києва, можна це зразу зрозуміти. Хтось балакає по телефону з коханою людиною поки їде кудись, хтось нервується перед навчанням чи здачею іспитів. Всі живуть своє життя у своєму маленькому світі. 
Такі думки у мене пролітають кожного ранку у будні, по дорозі на навчання. Я навчаюсь на юридичному факультеті, це цікаво та водночас складно. Але де не складно? Мені навіть дуже подобається навчатися. Я познайомилась зі своїм хлопцем Кирилом та подругою Ритою, як раз в університеті. 
Поки я літала у своїх думках, мене ледве не збив з ніг хлопець. Побачивши його я аж втратила рад мови. Це був високий, широкоплечий, кароокий шатен. Я не могла зупинитися розглядати цього красеня, доки він не заговорив. 

- Вибач, красуне. - сказав цей незнайомець, дуже чарівно посміхаючись. 

- Це ти вибач, я сьогодні сама не своя, не можу сконцентруватися. - протараторила я. 

- Я б з тобою обов'язково познайомився, але нажаль дуже поспішаю. Якщо нам доля зустрітися ще раз, то ми обов'язково зустрінемося ще раз. - промовивши це хлопець вийшов з вагону. 

Сидячи в шоці я не зразу зрозуміла що мені треба було вийти ще на минулій зупинці. 

- Трястя. - прошепіла я. 

Дрвдеться виходити на іншій зупинці та йти пішки до університету. Виходжу я завжди раніше, тому мені нікуди поспішати.

За 15 хвилин, я вже стояла у коридорі та чекала Риту з Максимом та Кирилом. Максим це хлопець Ритки, а він товаришує з Кирилом. Ще й живуть хлопці в одному будинку. 

Почекавши ще хвилини дві, нарешті я побачила свого хлопця та друзів. 

- Привіт, сонечко. - сказав Кирил та поцілував мене. 

- Привіт, я сумувала. - обійняла я його.

- Ой ну все, голуб'ята, ходімо вже, а то скоро почнеться пара. - сказали Рита з Максимом майже одноголосно. З чого ми посміялися та пішли в аудиторію. 

Зайнявши свої місця, почалась пара. У аудиторію зайшов ректор та той незнайомець, який мене ледь з ніг не зніс у метро.

- Доброго ранку, шановні. У нас новий студент. До вашої уваги Давид Ярмолюк. - вказав рукою Ігор Сергійович на Давида. 

- Всім привіт, як ви вже знаєте, я Давид. - привітався хлопець. 

- Давиде, проходь та займай вільне місце. - Давид не встиг дойти до вільного місця, побачив мене та підморгрув. Тому він змінив свій напрямок та сів переді мною.

- Всім гарного дня та навчання, колеги. - сказавши ректор вийшов з аудиторії. 

- Не буде запасної ручки, сосідко? - повернувся Давид, звертаючись до мене. Секунд 5 він просто дивився на мене, а я не знала що говорити. Потім Давид перевів погляд на сердитого Кирила. Я не хотіла, щоб зараз почалась бійка. Знаючи Кирила, то він запросто може за 5 секунд перевернути всю аудиторію. 

- Так ось тримай. - простягнула я ручку своєму "сусідові". 

- Дякую, красуне. - повернувся Давид. 

Я вже знала, що Кирил влаштує скандал після пари. 

Як на диво пара пройшла дуже спокійно, я вже забула про випадок з Давидом. Поки я збирала свої речі, аудиторія стала пустою. Виходячи з преміщення, мене хтось звяв за руку. 

- Треба поговорити. - це був Кирило, а я вже злякалась. Виглядав він не дуже дружелюбно, але я знала що мій хлопець ніколи не заподіє мені шкоди. 

- Так, про що ти хотів поговорити? 

- Про цього Ярмолюка. - тут я вже напружилась, і в секунді згадала що було на парі. - Він на тебе дуже дивно дивиться, ви знайомі? 

- Ні, але так. Ми зіткнулися в метро. - мені стало аж страшно від вигляду Кирила. Він дуже ревнивий, деколи мені здавалось, що він може порвати на шматки мене та хлопця, який не так на мене подивиться. Я казала раз шісот Кирилу, що кохаю тільки його, але він не змінюється. - Мені байдуже як він на мене дивиться, я кохаю тільки тебе. 

- А от мені не байдуже! - Кирил перейшов на крик. Від чого я аж здригнулась. - ЦЕЙ ХЛОПЕЦЬ МЕНІ НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ І ТІЛЬКИ СПРОБУЙ З НИМИ ПОЧАТИ СПІЛКУВАТИСЯ. - прокричав мені в обличчя мій хлопець, який завжди був зі мною добрий. Я ще ніколи не бачила його таким розлюченим. Я була вжата в стіну, від цього мені ставало ще страшніше. Мій батько ледве мене не вбив власноруч і Кирил це знав, і знав як я боюсь агресивних людей. 

- Кирил, відпусти мене. - до цього всього він тримав мене щей за плече. - Мені боляче. - майже плачучи казала я. 

Кирил ніби оскаженів, після цих слів я отримала ляпаса. Будь яке насилля у відносинах - це для мене ред флаг, кінець. 

- Господи, Ліна, вибач будь ласка, я сам не знаю що на мене найшло. - почав тараторити мій хлопець. Мені було страшно, я не знала що очікувати від цієї людини. За секунду він відійшов від мене. 

Я зразу ж вибігла з аудиторією. При виході я зіткнулась з кимось високим та влипла йому в груди. Піднявши погляд я побачила Давида. 

- Гей, що з тобой? - сказав хлопець с турботливим поглядом. Я тільки хотіла сказати, що все добре, та перед очима почало все пливсти. 

Це моя перша книга, я дуже хвилююсь, але сподіваюсь вам сподобається❤️ Мені дуже важлива ваша підтримка) Приємного читання 🥰