Доля чи випадковість?

Понеділок, люди поспішають на роботу, навчання чи просто по своїх справах. Сидячи в метро Києва, можна це зразу зрозуміти. Хтось балакає по телефону з коханою людиною поки їде кудись, хтось нервується перед навчанням чи здачею іспитів. Всі живуть своє життя у своєму маленькому світі. 
Такі думки у мене пролітають кожного ранку у будні, по дорозі на навчання. Я навчаюсь на юридичному факультеті, це цікаво та водночас складно. Але де не складно? Мені навіть дуже подобається навчатися. Я познайомилась зі своїм хлопцем Кирилом та подругою Ритою, як раз в університеті. 
Поки я літала у своїх думках, мене ледве не збив з ніг хлопець. Побачивши його я аж втратила рад мови. Це був високий, широкоплечий, кароокий шатен. Я не могла зупинитися розглядати цього красеня, доки він не заговорив. 
- Вибач, красуне. - сказав цей незнайомець, дуже чарівно посміхаючись. 
- Це ти вибач, я сьогодні сама не своя, не можу сконцентруватися. - протараторила я. 
- Я б з тобою обов'язково познайомився, але нажаль дуже поспішаю. Якщо нам доля зустрітися ще раз, то ми обов'язково зустрінемося ще раз. - промовивши це хлопець вийшов з вагону. 
Сидячи в шоці я не зразу зрозуміла що мені треба було вийти ще на минулій зупинці. 
- Трястя. - прошепіла я. 
Прийдеться виходити на іншій зупинці та йти пішки до університету. Виходжу я завжди раніше, тому мені нікуди поспішати.

За 15 хвилин, я вже стояла у коридорі та чекала Риту з Максимом та Кирилом. Максим це хлопець Ритки, а він товаришує з Кирилом. Ще й живуть хлопці в одному будинку. 
Почекавши ще хвилини дві, нарешті я побачила свого хлопця та друзів. 
- Привіт, сонечко. - сказав Кирил та поцілував мене. 
- Привіт, я так сумувала. - обійняла я його.
- Ой ну все, голуб'ята, ходімо вже, а то скоро почнеться пара. - сказали Рита з Максимом майже одноголосно. З чого ми посміялися та пішли в аудиторію. 
Зайнявши свої місця, почалась пара. У аудиторію зайшов ректор та той незнайомець, який мене ледь з ніг не зніс у метро.
- Доброго ранку, шановні. У нас новий студент. До вашої уваги Давид Ярмолюк. - вказав рукою Ігор Сергійович на Давида. 
- Всім привіт, як ви вже знаєте, я Давид. - привітався хлопець. 
- Давиде, проходь та займай вільне місце. - Давид не встиг дойти до вільного місця, побачив мене та підморгрув. Тому він змінив свій напрямок та сів переді мною.
- Всім гарного дня та навчання, колеги. - сказавши ректор вийшов з аудиторії. 
- Не буде запасної ручки, сосідко? - повернувся Давид, звертаючись до мене. Секунд 5 він просто дивився на мене, а я не знала що говорити. Потім Давид перевів погляд на сердитого Кирила. Я не хотіла, щоб зараз почалась бійка. Знаючи Кирила, то він запросто може за 5 секунд перевернути всю аудиторію. 
- Так ось тримай. - простягнула я ручку своєму "сусідові". 
- Дякую, красуне. - повернувся Давид. 
Я вже знала, що буде після пари в кращому випадку. А в гіршому на парі.

Як на диво пара пройшла дуже спокійно, я вже забула про випадок з Давидом. Виходячи з аудиторії мене хтось потягнув назад. 
- Треба поговорити. - це був Кирило, а я вже злякалась. Виглядав він не дуже дружелюбно, але я знала що мій хлопець ніколи не заподіє мені шкоди. 
- Так, про що ти хотів поговорити? 
- Про цього Ярмолюка. - тут я вже напружилась, і в секунді згадала що було на парі. - Він на тебе дуже дивно дивиться, ви знайомі? 
- Ні, але так. Ми зіткнулися в метро. - мені стало аж страшно від вигляду Кирила. Він дуже ревнивий, деколи мені здавалось, що він може порвати на шматки мене та хлопця, який не так на мене подивиться. Я казала Кирилу, що кохаю тільки його, але він не змінюється. - Мені байдуже як він на мене дивиться, я кохаю тільки тебе. 
- А от мені не байдуже! - Кирил перейшов на крик. Від чого я аж здригнулась. - ЦЕЙ ХЛОПЕЦЬ МЕНІ НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ І ТІЛЬКИ СПРОБУЙ З НИМИ ПОЧАТИ СПІЛКУВАТИСЯ. - прокричав мені в обличчя мій хлопець, який завжди був зі мною добрий. Я ще ніколи не бачила його таким розлюченим. Я була вжата в стіну, від цього мені ставало ще страшніше. Мій батько ледве мене не вбив власноруч і Кирил це знав, і знав як я боюсь агресивних людей. 
- Кирил, відпусти мене. - до цього всього він тримав мене щей за плече. - Мені боляче. - майже плачучи казала я. 
Кирил ніби оскаженів, після цих слів я отримала ляпаса. Не стримуючись я почала плакати та Кирила перемкнуло. 
- Господи, Ліна, вибач будь ласка, я сам не знаю що на мене найшло. - почав тараторити мій хлопець. Мені було страшно, я не знала що очікувати від цієї людини. За секунду він відійшов від мене. 
Я зразу ж вибігла з аудиторією. При виході я зіткнулась з кимось високим та влипла йому в груди. Піднявши погляд я побачила Давида. 
- Гей, що з тобой? - сказав хлопець с турботливим поглядом. А я не могла навіть і слова сказати. Як в одну хвилину в мене почало усе їхати перед очима.  

Це моя перша книга❤️ Написала я її давно, але ніяк не наважувалась викладати та ось прийшов цей день. Приємного читання 🥰