ІІ-15, ІІ-16

15

Поки ООН турбувалася і намагалася з'ясувати, чи здатна Україна обстріляти Владивосток, Росія зібралася на термінову нараду.

Порадившись, вирішила, що Владивосток їй нахрен не потрібен: все одно ці території рано чи пізно, а швидше рано, довелося б віддати Китаю. Тож нехай тепер далекосхідники самі розбираються з Китаєм, ха-ха-ха, самі нарвалися.

А Японія – країна делікатна, за Курилами не піде. А якщо піде, то не скоро, ми до того часу всіх переможемо і станемо сильнішими за всіх.

А ось Пітер-то треба б повернути.

А оскільки іншого флоту у нас не залишилося, крім Північного, то треба його відправляти брати Пітер з моря. Раз вже з суші не виходить взяти.

Відставні старенькі генерали, цілком собі зетники-імперці, почали благати російський Генштаб не робити такого необачного кроку: і так подано поганий приклад, тож не треба подавати додаткових ідей. Ще не вистачало Північного флоту втратити. І так вже все проср*ли.

Але Генштаб не послухав старих і викликав на зв'язок Североморськ: що там у вас?

–А що конкретно тебе цікавить, москва? – відгукнувся Североморськ.

Початок був недобрий, але генштаб цього не помітив і наказав терміново зніматися з якорів і йти залякувати Пітер.

–Як йти? – поцікавився Североморськ. – Навколо Норвегії? Мимо Швеції та Естонії в Фінську затоку? Москва, ти жартуєш, чи що?

–Тоді вдар прямо звідти, де стоїш! – закричала москва. – Є у тебе придатні ракети?

–Не знаю, – відповів Североморськ. – Можливо, є. Щось там лежить на складах ще з дев'яностих, давно не заглядав.

–То заглянь! – надривалася москва.

–Слухай, щось я не зрозумів, – сказав Североморськ. – Ти пропонуєш мені бомбити Пітер?

–Я не пропоную, я наказую! – билася в істериці москва. – І не Пітер, а Балтфлот!! У них боєприпасів – кіт наплакав, і витратилися вони вже!!!

–Вони-то витратилися, – відповів Североморськ, – а скандинави? Вони ж вписалися, відповідь прилетить.

–Ти мій військово-морський флот чи боягузлива баба?! – вискнула в істериці москва.

–Ти базар-то фільтруй, – цокнув Североморськ у відповідь. – Як забеспечення – так потерпіть, а як притиснуло – так ти мій флот? Пітер – це ж наші землі. Чи чиї?

–Так вони відділилися!

–І що, ми їх визнали?

–Ні, вони сепаратисти! Їх окупували! Треба повертати!

–Хто окупував?

–Естонія з Фінляндією! НАТО!

–То ти мені що, пропонуєш бомбити Гельсінкі і Таллінн?

–Я не пропоную, це наказ!!! І Лондон теж! Там Англія всім заправляє! Негайно! Терміново! Через полюс посилай ракету на Америку!

–А навіщо на Америку? Вона ж злилася.

–Не сперечатися! – вискнула москва. – Що там у тебе на складах є, щоб до Америки долетіло?

–Не пам'ятаю, – відповів Североморськ. – Треба подивитися.

–Як не пам'ятаєш?! Що означає ти не пам'ятаєш, що у тебе на складах!? – метушилася москва.

–Ну... А, так, була така справа. Тоді трос лопнув, ракети мало не посипалися, аж протверезіли всі, думали, вже все – п*здець всім, ядерним попелом накриємося. Але нічого, пронесло. Просто коли вантажили, лейтенант був п'яний з ранку, мічман з похмілля, вони наказ прочитати не могли. На щастя, курсантик якийсь йшов, прочитав їм. А комірник той давно у відставці, а папери загубилися десь.

–То ти що, – похолола москва, – ракети разом з боєголовками вантажив?!

–Та ну, не пам'ятаю я, чого пристала! – в інтонаціях Североморська прорізалося легко помітне роздратування.

–То піди перевір склади!!! – москва, в угарі і запалі, цього роздратування не помітила.

Североморськ сказав, що добре, піде перевірить.

Оскільки після цієї обіцянки він замовк, Москва через кілька годин зателефонувала йому знову: ну?!

Баранки гну, відповів Североморськ. Немає придатних ракет.

Ну тобто, може, і є, але краще їх не чіпати. Їх уже тридцять років не чіпали, тож краще і далі не чіпати. Від гріха.

Ну тобто, так і далі не чіпати невідомо скільки часу не варто, звичайно, але треба фахівців запрошувати. Норвежців, чи що. Або фінів.

–Які норвежці, які фіни?! – захлинулася криком москва. – Це ж НАТО, ми з нею воюємо! У тебе що, своїх фахівців немає?!

–Та був один, – зізнався, поміркувавши, Североморськ. – Той, який їх там і складував. Він тоді майже тверезий був. Так він у відставці давно.

–Де він?! Негайно знайдемо і пам'ять освіжимо йому, відразу все згадає!

–Ну, це навряд чи, – зітхнув Североморськ. – Він тоді ще, як у відставку вийшов, будиночок прикупив десь під Херсоном, з ділянкою, кавуни вирощував, соняшники. Нам надсилав. І кавуни, і персики... Сéмачки... – ностальгічно зітхнув Североморськ, вимовляючи останнє слово саме так: сéмачки.

–Я його викраду! – пообіцяла москва. – Де він там будиночок прикупив, на якому березі? Як прізвище?!