ІІ.13

13

Південна Корея і Японія направили новий караван. Всі разом почали гарячково обмірковувати, що б такого запропонувати Туреччині. Нічого не придумувалося.

–Україна, ну придумай щось! – зблагав НВС.

–Ах та нехай вам всячина, – сказала Україна.

Туреччина і раніше натякала, що не відмовилася б від якихось там спільних володінь і адміністрацій у Криму, але Україна на ці натяки реагувала мляво, не бажаючи ділитися.

Поки думали і не могли нічого придумати, росія сама їм допомогла: заявила, що Туреччина порушує всі попередні домовленості і її треба провчити.

Що Грузія і Вірменія – російські якщо не анклави, то вже опору точно не в змозі чинити, як на параді дійдемо до Трапезунда і Ерзерума.

Цивілізований світ не сприйняв ці заяви серйозно: куди там на Туреччину, якщо з України вибратися не можуть, в Білорусі партизани топлять їх у болотах, а на Ленінградському фронті ситуація приблизно така ж, як у німців у сорок третьому: ще стоять, але...

Глибинне людство і Глобальний Південь знову розвеселилися: ти дивись, яка сильна країна росія, нікого не боїться.

Туреччина відкликала своє посольство з москви.

Коли росія спробувала відкликати своє посольство з Анкари, їй це не вдалося: посольство було заблоковано, а виїхати дозволили тільки жіночій частині персоналу та неповнолітнім.

Туреччина пообіцяла нікого там не ображати, і так і сказала: це заручники.

Росія наказала своєму Тихоокеанському ВМ флоту зніматися з якорів і йти залякувати Туреччину та підтримати наземну операцію.

–Ти що, зовсім здуріла, москва? – сказав Тихоокеанський ВМ флот (ТОФ). – Яка, до біса, Туреччина, у нас тут японці шурхотять мало не в полі зору берега, ось-ось висадяться на Кунаширі. Владивосток би відстояти.

–Владивосток Японії не потрібен, на нього претендує Китай, – відповіла москва. – Але це він так просто, ми ж з Китаєм друзі. Іди давай.

–А Курили хто буде прикривати?

–Та не піде Японія за Курилами, – вмовляла москва, але ТОФ не вірив.

Так само не вірив він і у свої можливості вчинити хоч якийсь переконливий опір Імператорському флоту, якщо і коли той вигукне «Банзай!».

Лише одна надія була: що все-таки японці не підуть на Владивосток.

До того ж москва не знала, а Далекий Схід знав. Що там на чотирьох південних островах народ вже які тільки прапори не малює: і білі з червоним колом, і біло-синьо-білі, і навіть жовто-сині.

І не тільки на тих островах, а й на інших теж.

–Та ти подивися на мене, в якому я стані, – пручався ТОФ. – Куди мені йти, яка Туреччина? Вона рознесе нас на атоми.

–А ми скажемо, що ми не її, а Ізраїль йдемо залякувати, там поруч. А вони не дружать.

–А ти Туреччину дурепою не вважай. Ізраїль лякати… Чим? Хіба що посмішити євреїв, убогістю нашою. Вони теж рознесуть нас на атоми за раз-два.

Але москва наполягала і навіть погрожувала.

ТОФ зібрався на нараду.

Порадившись, запитав себе, а чим таким, власне кажучи, москва може йому погрожувати?

Крамольність цієї раптової думки викликала складну гаму емоцій і привела до інших думок, ще більш крамольних.

Балтійці відділилися, чорноморці ховаються в Новоросійську, залишився тільки Північний. Що ж, з Североморська пошле ескадру приборкувати новий бунтівний броненосець? Так і та історія закінчилася в цілому безславно для ескадри. Ескадра пропустила броненосець, дала йому піти. І революція почалася.

Ну, не оголить же москва свої північні ворота, справді.

Хоча ось східні готова оголити.

Блін, та вони вже оголені...

А південних взагалі вже вважай, що немає...

Москва категорично наказала ТОФу йти до берегів Туреччини або Ізраїлю, інакше всім кінець, всіх розстріляють. Негайно, терміново.

Але вищезгадана крамола, хоча ще трохи лякала, вже пустила коріння.

ТОФ зобразив якийсь рух типу підготовки до далекого походу.

Росія вирішила, що той послухався. А доки те й се, поки вона перевалить через Кавказ, Тихоокеанська ескадра підтягнеться до Суецу. Тижнів два. Ну, нехай три. Встигнуть.

І пішла не поспішаючи через Грузію та Вірменію, звільняти своїх заручників у Туреччині.

Настрій був, загалом, піднесений: на них чекали пляжі Трапезунда (ну, як чекали...), а що там є прекрасного в Ерзерумі, ніхто не знав і знати не хотів.

А водночас можна буде по дорозі Грузію з Вірменією провчити, щоб знали, хто в домі господар, а то дивись-но, загордилися...

Туреччина сказала «Ну-ну» і запропонувала Єгипту обговорити питання перекриття Суецького каналу для російської ескадри: ну навіть якщо всього один раз встигнуть е*нути, ну повбивають же людей.

Єгипет сказав, що не готовий до такого важливого рішення, що у нього давні і міцні відносини з Росією і руйнувати їх він не готовий.