II.11, II.12

11

У чаті очікувано з'явилися Штати. Всі вже зачекалися, чому вони так довго не з'являються.

–Що ви там витворяєте? – суворо запитали Штати. – Як діти без нагляду, їй-богу, всі іграшки розкидали. А ну, всі по місцях!

Але ніхто їх не злякався.

–Це ще хто там? – через плече буркнула Велика Британія. – Ми зайняті, зателефонуйте пізніше.

–Як ви з нами розмовляєте?! – обурилися Штати.

–З ким це з вами? – відгукнулася Східна Європа. – Хто ви такі? Ви нас кинули, тепер ми вас не знаємо. У нас тут війна. Одна, друга. Зараз ще одна буде. Кинули нас, так не плутайтеся під ногами.

–Та що ти про себе думаєш, Східна Європа?! – обурилися Штати. – Ми – найголовніші в НАТО!

–Яке НАТО, де воно було, коли ми тут самі відбивалися? Ми – НВС, а ви хто такі?

У чат увійшов новий співрозмовник:

–Прийом, Канада на зв'язку. Польще, що там у тебе, приймеш караван?

–Прийму! – радісно відгукнулася Польща.

–І нам, і нам! – закричали країни Балтії.

–Прийом, Австралія на зв'язку. Куди вам караван направити?

–Японія і Південна Корея на зв'язку, – у чат увійшли нові співрозмовники. – Давайте догоджати Туреччині, щоб знову пропустила через Босфор. А то через Гібралтар довго тягнутися. Та й неспокійно там.

Всі забули про Штати і почали обговорювати, чим догодити Туреччині, щоб вона пропустила каравани.

Штати образилися:

–Ми зараз запропонуємо Туреччині щось таке, що вона вас там розгорне якраз через Гібралтарську протоку. Будете там через сорокові широти борсатися ще два тижні.

–Гібралтар там мій в облозі, – нахмурилася Велика Британія. – Йому набої знадобляться. Якщо Туреччина завередує, нехай ці каравани йдуть до мого Гібралтару, а я від себе через Польщу підкину вам того ж самого.

–То ви що, справді створили Новий Військовий Союз? – розгубилися Штати.

–А ви думали, ми тут жарти жартуємо? – відгукнувся хором НВС, який гарячково складав собі Статут. – Не до жартів нам. У нас тут все серйозно. Чи вам за калюжею не видно?

12

Глибинне російське населення кричало на все горло про єдину і неподільну. І звинувачувало в усьому Україну, Штати та Ізраїль.

Глибинне людство і Глобальний Південь теж кричали на все горло, що бунтівників і сепаратистів слід суворо покарати, щоб іншим не кортіло повторювати їхні дії. І теж звинувачували в усьому Україну, грінго, імперіалістів і сіоністів.

Хтось, хто ще щось розумів і був здатний скласти два і два, запитав у Глобального Півдня, а чому ж він не кричав такого в 2014-му, коли Донецьк з Луганськом відокремлювалися, самі чи не самі – це вже в даному випадку питання друге.

Щось ніхто там на Глобальному Півдні не кричав тоді, що сепаратистів треба притиснути до ногтю і покарати суворо. Щось всі дискутували, якою мовою, та етнічне походження, та про культуру і історію чогось там. Нічогісенько при цьому не розбираючись ні в першому питанні, ні в другому, ні в якому.

То що ж виходить, росія зі своїми сепаратистами має рацію, а Україна зі своїми – ні? Якась подвійна мораль виходить, як ви вважаєте, панове?

Глибинне російське населення, так само як і Глибинне Людство та Глобальний Південь, увійшли в стан когнітивного дисонансу.

Не маючи можливості вийти з нього самостійно, глибинне людство і Глобальний Південь закричали, що Росія все одно права, а з Україною не все так однозначно.

Бачачи таку міжнародну підтримку, Росія зібрала війська і пішла на Пітер. Обіцяючи Пскову і Новгороду поталу і розграбування, якщо вони чинитимуть опір.

Смоленськ, Курськ, Бєлгород і Россош задавали собі і один одному риторичні питання: це що ж, Псков і Новгород вони йдуть нібито звільняти, а на нас їм наплювати?!

Тобто Пітер – звільнити, а решту – хай йдуть до біса?!

Але, оскільки нова влада їх не гнобила і гуманітарну допомогу роздавала щиро, ці питання так і залишилися риторичними.

Україна сиділа в укриттях і в окопах, заповнювала соціальні мережі новими мемами і радила Пітеру перейменуватися в Маріубург. Тому що легко їм не буде.

Нові військова та цивільна адміністрації Республіки Інгрія публічно на весь світ попросили вибачення у Маріуполя і пообіцяли спокутувати кров'ю.

Україна сказала, що подивиться, як там справи підуть.

Росія зробила останню відчайдушну спробу і зажадала від України сказати Пітеру, щоб припинив. І повернувся б до рідної гавані.

Україна безтактно зареготала у відповідь. Потім зробила – на публіку – серйозне обличчя і сказала, що надзвичайно стурбована тим, що відбувається, але не може нікому радити в таких складних питаннях на переломному етапі історії. І тим більше вказувати, кому що робити.

Але спостерігає за подіями з дедалі більшим інтересом.

Росія вимагала від Естонії не допомагати Інгрії. Тобто, пітерським сепаратистам.

Естонія промовчала у відповідь і підморгнула Пітеру.