2.9, 2.10

9

Тут якісь роти в телевізорі згадали про Україну і розгледіли, що та ще стоїть. І в наступ хоч і не йде, але і падати не збирається.

Раптом виявилося, що відбивається Україна південнокорейськими і японськими снарядами.

–Звідки це ж у хохлів таке озброєння?! – з новою силою заістерив російський телевізор. – Сеул, Токіо, ви це чого?!

Сеул і Токіо зробили вигляд, що не чують, зв'язок поганий: далеко все-таки.

Росія викликала на килим послів Південної Кореї та Японії.

Посли сказали, що візьмуть до відома і поінформують свої уряди.

Росія пригрозила обом країнам висилкою посольств.

Обидві країни поцікавилися, чи усвідомлює Росія свої дії та наслідки цих дій.

Японія вивела на бойове чергування Імператорський флот.

Південна Корея оголосила у себе по військах підвищену бойову готовність, хоча куди вже ще було її підвищувати.

Японія нагадала світу загалом і росії зокрема, що Південні Курили – це її, Японії, окуповані території. Що договір про мир з Радянським Союзом підписаний не був, а раз росія позиціонує себе спадкоємицею СРСР, то нехай або укладає з Японією договір про мир і кордони, або... Або ну нехай хоча б не ***ить.

Південна Корея промовчала, її становище було складнішим.

Росія прикинула розклад і з подивом виявила, що чотири південні острови Курильського архіпелагу Японія, якщо що, візьме силами однієї ескадри. А то й весь архіпелаг. А то й Сахалін заразом, щоб двічі не вставати.

І визнала, що так, дійсно, Південна Корея і Японія мають повне право поставляти будь-який свій товар куди їм заманеться.

Хоча Південну Корею росія серйозно не сприймала: країна крихітна, сусід – ворогу не побажаєш, а за цим сусідом – Китай. І вона сама, росія.

Ну, стоять там американські війська, так Штати-то з гри вийшли. Стоять-то війська стоять, але ось якщо Північ попре на Південь – чи заступляться вони за свого союзника?

Росія чомусь вирішила, що не заступляться. Звідусіль пішли. І звідти підуть. Укотяться, як колобок. Ця думка дуже веселила Росію і додавала їй впевненості.

Але це поки що нічого, це все десь там, далеко, а ось хто винен, що Україна відбивається південнокорейськими снарядами? Якщо Польща відрізана війною?

Звідкись все-таки з'явилися супутникові знімки, і просто знімки, і стало відомо, що морські каравани згаданих країн пройшли через Босфор.

Як же так?

Росія звернулася до Туреччини з висловленням обурення:

–Це ти пропустила каравани зі зброєю в Україну через Босфор?!

–Які каравани? – гордовито відгукнулася Туреччина. – Ах, ці. Це суховантажі з гуманітарною допомогою за зерном до Одеси та Миколаєва. Зерновий коридор.

–Який зерновий коридор?! – заволала росія. – Зернова угода давно закінчена!!!

–Ах, так, – сказала Туреччина. – Дійсно. Значить, просто гуманітарна допомога. Нá тобі світлини, зверни увагу на ватерлінію. Туди йшли завантажені, назад – порожні.

І показала якісь світлини.

–Та у них на шляху туди осадка до самого фальшборту! – закричала росія. – Як тільки не потонули! Це яка ж гуманітарка стільки важить?!

–Ну, суховантажі старі, – знизала плечима Туреччина. – Натрапили на щось, утворилася теча, черпнули трохи, ось і осадка. Якось дотягли, там їм воду відкачали, підлатали. Добре ще, що гуманітарка не намокла. Добре запакували.

–Туреччино, ти мене що, дурепою вважаєш? – надулася росія.

–Ну… – невизначено відповіла Туреччина і, у свою чергу, поцікавилася: – Чого тобі від мене треба, росіє?

–Ти пропустила через Босфор військові вантажі! – знову обурилася росія. – Ти ж обіцяла! Ти господар свого слова?!

–Та вже не раб, – гордовито відповіла Туреччина. – А обіцяла я це не тобі особисто, а світовій спільноті. Ось нехай світова спільнота поставить мені питання.

Світова спільнота озирнулася на Туреччину і нічого їй не сказала.

–Ще хоча б один підозрілий пароплав якщо пройде через Босфор у Чорне море – дивись у мене, – погрозила пальцем росія.

–І що буде? – хмикнула Туреччина. – Це моя протока. Кого хочу, того і пропускаю…

Російський телевізор заволав, що Туреччина втратила береги і не дотримується слова. Що треба б нагадати зарозумілій Туреччині колишні часи, щось ми їй давно щита не прибивали ні на яке місце.

Зет-патріоти бісилися і вимагали покарати Туреччину. Наприклад, відібрати у неї міста Трапезунд і Ерзерум. Колись росія майже забирала їх собі.

Ага, сказала собі Туреччина. Україна, схоже, не теревені правила.

І набрала Грузію та Вірменію: що будете робити, якщо раптом щось?

Ті – через офіційні канали – відповіли, як є: що якщо росія через них попре, то на пряме зіткнення з нею вони не підуть.

Що баланс сил не той, і пряме зіткнення для них буде катастрофою, сама розумієш.

Тому російські війська, якщо що, вони пропустять.