2.8

Частина ІІ

8

Діяч, який нещодавно з'явився і був готовий принижуватися перед Україною, не був готовий до такого повороту подій.

Глибинний російський народ вимагав йти звільняти Пітер – колиску, столицю, батьківщину тощо.

Діяч і його команда намагалися вгамувати пристрасті, вирішити питання миром і почали закликати до громадянської свідомості пітерців: як же так, що ви робите, ми ж одна країна!

–А тепер будемо різними! – відповідав їм Пітер. – Відвали від мене, Московія.

–Немає такого закону, щоб область могла б відокремитися! – кричала росія.

–Ах, ні? – відповідав їй Пітер. – Для Донецька з Луганськом були, а для мене – ні?

–Там народ висловився! – наполягали патріоти.

–Ах, там – народ, а я – не люди? – відкрито глузував Пітер, цитуючи класику радянського кінематографа.

–Тебе окупували, а ти й не помітив! – кричали патріоти. – Тебе НАТО окупувала, а ти здався без бою!

–Яка НАТО, де НАТО? – включив дурочку Пітер. – Їх тут немає, це мої війська.

–Які твої війська, це війська Ленінградського військового округу армії РФ! – надривалися патріоти.

–Де вони, ці війська? – продовжував глумитися Пітер, який спіймав смак. – Щось я їх не бачу...

–Ми ж одна країна, один народ! – наполегливо плакали патріоти. – Як ти міг так просто здатися, практично без бою?! Твоя славна історія, блокада, героїчний опір, ти ж наше вікно в Європу...

–Відвали, Московія! – вибухнув Пітер. – Це ти мене в ту блокаду морила, а могла б і не морити! А тепер на весь світ зганьбила, оголосила побратимом з Маріуполем, тобою розбитим! Я тобі це вікно в Європу невським гранітом закладу! Через Архангельськ будеш лазити в Європу, якщо тебе туди взагалі колись пустять!..

Столичний Пітер плюнув в екран і вийшов з чату.

Росія звернулася безпосередньо до військ Ленінградського Військового округу (ЛВО): що вони собі думають, куди дивляться і чому мовчать.

ЛВО продовжував мовчати. Він практично не чинив опору. А ті частини, що чинили опір, вже не були частинами. Або якраз навпаки, як подивитися: були вже саме розібрані на частини – ті, хто відразу не здався в полон.

Російський Генштаб з Москви наказав військам Ленінградського військового округу продовжувати опір агресії НАТО.

Війська ЛВО, що залишилися в живих, сказали, що зв'язок погано працює, вони не чують.

Потім сказали, що який опір могли чинити, вже чинили, а більше у них ресурсів немає.

–Стояти на смерть! – наказав їм Генштаб з Москви.

–Самі стойте на смерть, – відповів їм ЛВО. – А ми тут посидимо, подумаємо, як нам далі бути. Може, ми взагалі присягнемо Інгрії, раз вже по факту так склалося.

–Не можна присягати двічі! – жахався генштаб з Москви. – Це зрада!

–Чого це? – відгукнувся ЛВО. – У 91-му році в Севастополі можна було, а тепер раптом зрада?

–Гаразд! – вигукнув у відчаї генштаб з Москви. – Ми попросимо для вас коридор, щоб ви змогли вийти. Зі зброєю.

–Куди це ще? – насторожився ЛВО. – І навіщо?

–Як куди? Як навіщо? Батьківщину захищати!

–Яку батьківщину, чию? Від кого? На неї хтось напав?

–Та ви що, з глузду з'їхали?! – завив генштаб у Москві. – Хохли Смоленськ взяли! Курськ! Бєлгород! Треба їх відбивати назад! Під загрозою Орел і Тула!

ЛВО подивився на карти і випуски новин. Сказав:

–Ні, не вийде. У Смоленську стоять Калиновці, ми з білорусами воювати не будемо. А в Білгороді і Курську взагалі – наші. Та там взагалі України не видно. А з Україною ми теж воювати не будемо. Це ви їй всі претензії висуваєте, а у мене до неї питань немає.

–Ви зрадники! Батьківщинопродажники! – бризкав киплячою слиною генштаб з Москви. – Ми попросимо для вас коридор. І виходьте всі негайно! Хто не вийде, тих віддадуть під трибунал!

–Знаємо ми ваші коридори, – хмикнув у відповідь ЛВО. – Не підемо.

Тут треба визнати, що перспектива відокремлення Пітера і його відходу у вільне європейське плавання згуртувала глибинний російський народ з новою силою.

Російське телебачення забуло про Україну і кричало, що Пітер окупований НАТО, там встановлено маріонетковий уряд, а наших російських людей взяли в полон і знущаються там з них.

Отже Пітер треба звільнити, зрадників розстріляти, нерозумних привести до тями, неблагонадійних переселити до Сибіру.

А звільнені квартири віддати патріотам. Тим, хто піде звільняти місто на Неві. Віддати безкоштовно.

А Псков і Новгород покарати прикладним чином, щоб надалі не кортіло бунтувати.

А квартири, що звільняться там, теж роздати майбутнім героям-визволителям, і теж безкоштовно.

За квартири навіть у відносно провінційних Пскові та Новгороді глибинний російський народ вписався з ентузіазмом. А за житло в Пітері, взагалі – бабусю свою готові були записати в армію.