1.4

4

Росія провела передислокацію військ і замислилася.

Йти на Фінляндію здалося їй поки що занадто ризикованим кроком, а ось на Польщу – якраз.

Там – густонаселена Європа, народ різний, а головне – м'якотілий і розслаблений, звик жити спокійно, солодко їсти, м'яко спати.

Сама Польща, звичайно, буде огризатися. Але якщо натиснути рішуче, то союзники її кинуть. До того ж ось і Штати пішли. І якийсь такий маневр придумати, щоб...

–Китай, дай мені літаків, – звернулася Росія до Китаю.

–Навіщо тобі літаки? – зітхнув Китай. – У тебе ж пілотів не залишилося.

–Як не залишилося? Залишилося! – сказала Росія. – Зараз я їх тобі покажу!

І показала пілотів, що залишилися.

Китай подивився, зітхнув і сказав:

–Гаразд. Подивлюся, що там у мене залишилося для таких пілотів...

Подивившись, показав, які літаки може дати для таких пілотів.

Росія насупилася:

–Я на Польщу збираюся йти, а це що за металобрухт.

–Бери, що дають, – сказав Китай. – Або взагалі нічого не дам.

Росія взяла, що дають, і зібралася йти на Польщу.

Китай знову зітхнув:

–Лишенько ти моє. На Польщу ти зібралася йти. Ну, метрів п'ять пройдеш, а далі що? П'яту колону активізуй.

–Так я активізую, – сказала Росія. – Куди ще активізувати?

–А ти подумай, – сказав підступний Китай.

Росія подумала.

Тут якраз дуже доречно проходили по Європі і Штатах мітинги і демонстрації корисних буржуазних ідіотів та інших пацифістів на підтримку Палестини від річки до моря.

Якої річки, якого моря – в цьому ніхто не розбирався і розбиратися не хотів.

Ми за мир! – кричали пацифісти. – Всі люди – брати!

Ще до Балтійської війни деякі європейські країни взялися одна за одною визнавати Палестину як незалежну державу, не пояснюючи, в яких саме кордонах і зі столицею де.

Україна також поспішно заявила, що визнає її, якщо...

Що саме якщо, ніхто не прислухався, почувши те, що хотів почути.

Оцінивши панораму, Росія виробила план.

–Гей, палестинці! – окликнула їх Росія. – А давайте ви мені допоможете впоратися з Гейропою і Україною. А я визнаю вас як незалежну державу.

Палестинці звернули свій погляд на великого північного брата:

–Цього замало. Віддаси нам Ізраїль на поталу і розграбування?

–Так я його вам давно віддала, – сказала Росія. – Тільки ви його все ніяк взяти не можете.

–А ти не груби, – образилися вразливі палестинці. – Що ще даси?

–Посвідку на проживання дам! Російське громадянство!

–І що нам з ними робити? Жити де, в Сибіру?

–Україну віддам! – Росія в розпачі розірвала сорочку на грудях. – Забирайте! І поселяйтеся там!

Палестинці задумалися.

Подумавши, сказали:

–Ні, Україна нам не потрібна. Тобто воно було б непогано, але брати її – сама бери. Знову ж таки навколо – суцільно християнські країни. А ось віддай нам Європу. Там якраз наших багато.

Логіка була дивна: навколо – це напружено, а самі ці країни брати – нічого, нормально.

Але про це ніхто не замислився.

–Та забирай! – з полегшенням зітхнула Росія. – Ну що, по руках?

–Що ще даси? – не поспішали бити по руках палестинці.

–Визнаю ХАМАС, Хізболлу, хто там у вас ще є, не терористичними організаціями, а повноправними союзниками і партнерами. А також і Талібан. А також і ІДІЛ.

Ісламісти в усьому світі зааплодували.

Талібан схвально кивав.

Побитий, але не добитий ІДІЛ сказав, що в труні він бачив усі ці визнання, і Талібан, і саму Росію теж.

Всі адекватні мусульмани в усьому світі, а особливо в Європі, завили від відчаю. Бігти їм було нікуди.

Прогресивне людство замислилося і сказало, що треба б у такому випадку чітко відокремити палестинців від хамасівців і Ко. Але ніхто не знав, як це зробити.

Завзяті циніки хмикали, що це в принципі практично неможливо. Прогресивне людство плювало в їхній бік і звинувачувало в расизмі.

Глибинна Європа вийшла на нові мітинги і демонстрації вже не протесту, а торжества справедливості, обіймаючись з наявними під рукою арабами взагалі і палестинцями зокрема. Арабів було багато, палестинців теж вистачало.

Адекватні мусульмани плакали і намагалися пояснити своїм християнським братам, що ті в безмірній доброті свого серця і в настільки ж безмірній сліпоті свого розуму роблять жахливу помилку.

Християнські брати їх не слухали. А коли слухали, то говорили, що ті помиляються, і всі люди – брати.