Глава 22

Книги від постачальників лежали в кабінеті вже третій вечір.

Лея перегорнула сторінку, знайшла списаний розбитий флакон, ще одну виправлену цифру й закрила книгу.

— Марта сказала, що зайвий товар можна сховати серед звичайного замовлення. Вона не казала, що кожен поганий рахівник столиці працює на Гарета.

Даріан сидів навпроти з іншою книгою.

— Зате тепер ми знаємо, що в столиці багато поганих рахівників.

Лея подивилася на нього.

— Три вечори заради цього відкриття.

Він перегорнув сторінку.

На столі давно охолов чай. Нові книги перемішалися зі старими матеріалами справи, і Лея вже двічі знаходила потрібний аркуш не там, де залишила.

Вона підтягнула до себе стару накладну.

Звичайне замовлення реставраційної майстерні. Дванадцять позицій, усі законні. Біля однієї рукою комірника було дописано: видано наступного дня окремо.

Лея вже хотіла відкласти аркуш.

Зупинилася.

Колись вона дві години мерзла біля задніх дверей складу через таку саму примітку.

Основне замовлення давно відвезли покупцеві, а одну коробку залишили. Гарет наказав забрати її пізніше.

Лея тоді страшенно злилася. У коробці не було нічого забороненого, склад працював законно, покупець мав усі дозволи. Вона не розуміла, навіщо було змушувати її чекати на холоді заради речі, яку можна було спокійно відправити разом з усім іншим.

Потім з'ясувалося, що коробка взагалі не призначалася покупцеві з накладної.

Лея випросталася.

Даріан підняв голову.

— Що?

Вона посунула йому аркуш.

— Оце.

Він прочитав примітку.

— Видано окремо?

— Гарет так робив.

Лея витягла з-під книги стару теку.

— Не завжди. Але достатньо часто, щоб я це ненавиділа.

Даріан звільнив їй місце на столі.

Лея почала переглядати старі накладні вже не за сумами й кількістю.

Перша схожа позначка знайшлася в тій самій реставраційній майстерні. Основне замовлення доставили одразу, одну позицію залишили на складі до наступного дня.

Ще одна була у торговця магічними матеріалами.

Інший товар, інша дата.

Лея поклала два аркуші поруч.

— Ось.

Даріан узяв другий.

— Це могло бути звичайною видачею.

— Могло. Але Гарет користувався саме таким способом.

Вона згадала ще один склад біля річки, де чекала майже до закриття, поки чужий візник забере невелику коробку, яка за документами вже належала зовсім іншій майстерні.

Тоді це не здавалося важливим.

Даріан переглянув старі матеріали.

— У ваших свідченнях цього немає.

— Мене питали, кому він платив, де ми зустрічалися й через кого передавав гроші. Про законні коробки ніхто не питав.

Даріан поклав аркуш назад.

Лея потягнула до себе одну з нових книг.

Тепер вона читала не кількість товару, а примітки до видачі.

Перші сторінки були звичайними. Доставлено. Прийнято. Забрав працівник. Перенесено на наступний день через дощ.

Потім вона знайшла потрібне.

Велике замовлення для ліцензованої майстерні. Більшу частину забрали одразу. Два флакони консервувальної суміші залишили на складі.

Наступного дня їх видали окремо.

Лея розвернула книгу до Даріана.

Біля основного замовлення стояв підпис покупця.

Біля двох флаконів була тільки дата.

Даріан прочитав запис.

— Хто забрав?

— Не написано.

Вона перевірила сусідні сторінки. Комірник часто не записував ім'я, якщо товар уже був оплачений і оформлений на покупця. Десь стояло «видано працівникові», десь тільки дата.

Даріан підтягнув стару накладну.

Лея поклала її поруч.

Не однаковий почерк. Не однакові слова. Не однаковий товар.

Тільки спосіб.

Вона перегорнула кілька сторінок.

Через сім місяців знайшлася ще одна окрема видача. Цього разу інший постачальник і зовсім інша майстерня. Основне замовлення доставили за адресою, невеликий пакунок хтось забрав зі складу пізніше.

Лея перевірила покупця.

Ліцензія була чинна. Товар відповідав роботі майстерні.

Усе виглядало нормально.

Саме так колись виглядали Гаретові замовлення.

Даріан мовчки подав їй наступну книгу.

Лея відкрила її ближче до потрібного року.

За вікном уже стемніло. У коридорі пройшов Орен, на мить затримався біля відчинених дверей і, побачивши стіл, повний паперів, пішов далі.

Через кілька хвилин повернувся з лампою.

Лея посунула книги, щоб він мав куди її поставити.

— Дякую.

Орен подивився на холодний чай, але коментувати не став.

Коли він вийшов, Лея знайшла ще одну примітку.

Цього разу товар забрали через два дні.

Вона записала дату на окремому аркуші.

Даріан переглянув попередню.

— Ви пам'ятаєте, хто забирав такі речі для Гарета?

Лея подумала.

Перед очима пройшли візники, хлопці зі складів, власники крамниць, люди, яких вона бачила один раз і більше ніколи.

— Ні. Він часто міняв людей.

Вона повернулася до книги.

Даріан теж.

За кілька сторінок Лея знайшла ще одну окрему видачу й уже потягнулася до олівця, коли побачила назву товару.

Звичайний віск.

Вона відклала олівець.

Даріан помітив.

— Не підходить?

— Підходить. У цьому й проблема.

Вона закрила книгу й потерла очі.

Окрема видача могла означати Гарета.

А могла означати людину, яка не встигла забрати віск у вівторок.

Лея подивилася на три дати, які вже виписала.

Потім на стос книг, у якому таких дат могли бути десятки.

— Кількістю ми це не знайдемо.

Даріан відклав перо.

Лея взяла стару накладну, ту саму, що нагадала їй про склад.

Колись вона стояла біля задніх дверей не тому, що товар був особливий.

Важливим було те, хто мав його забрати.