Глава 21

До майстерні Лея приїхала після сніданку й перші кілька хвилин витратила на замок.

Волога погода ніколи не йшла йому на користь. Ключ повертався до половини, далі впирався, і будь-яка розумна людина давно викликала б слюсаря. Лея вже двічі збиралася це зробити.

Цього разу допомогла тонка шпилька й натиск у потрібному місці.

Усередині пахло деревом, воском і пилом. На робочому столі чекала скринька з пошкодженим побутовим захистом, біля стіни стояли дві дзеркальні рами, під дверима лежали записки, які принесли кур'єри.

Лея відчинила вікно й узялася до скриньки.

Власниця була переконана, що покійний чоловік поставив на неї якийсь особливий захист. Насправді робота виявилася старою й не надто вправною. Один шар ще тримався, другий стерся біля замка, третій був декоративним і ніколи нічого не захищав.

Лея провела пальцями над кришкою.

Тут усе було зрозуміло.

Стара робота майстра закінчувалася біля замка, трохи далі починалася пізніша латка, а під нею ще тримався первісний контур.

Захист можна було очистити й укріпити. Повністю замінити пошкоджену частину її нинішня категорія ліцензії вже не дозволяла.

Лея вписала у висновок ім'я майстра, якому довіряла складніший ремонт, і відклала скриньку.

До полудня прийшли двоє клієнтів. Один забрав дорожній амулет, другий приніс дзеркало покійної тітки й тихо повідомив, що воно прокляте.

Лея оглянула раму.

— Що воно робить?

— Пітніє зсередини.

Вона перевірила старий накопичувальний шар і знайшла в ньому вологу.

— Тут пошкоджена ізоляція. Тітка ні до чого.

Чоловік виглядав трохи розчарованим.

— Точно?

— Якщо дуже хочете прокляття, можете пошукати другого майстра.

Він засміявся й залишив дзеркало на звичайне очищення.

Після обіду Лея розібрала рахунки, через кур'єра посперечалася з постачальником воску й тільки тоді дісталася записок.

Перші дві були від клієнтів.

На третій стояла печатка Королівської комісії артефактів.

Лея відклала решту, знайшла ніж і розрізала конверт.

Комісія прийняла клопотання про повторний розгляд її ліцензії.

Від неї вимагали підтвердження практичної роботи після завершення обмежень. З архіву мали запросити матеріали за рік обов'язкової служби, Даріанову рекомендацію вже долучили до справи. За потреби комісія могла запросити додаткові документи.

Лея дочитала лист до кінця.

Поклала його на стіл.

Потім узяла знову й перечитала абзац про архівні матеріали.

Серед них мав бути підсумковий звіт Даріана.

Той самий, після якого п'ять років тому вона два дні розмовляла з ним лише тоді, коли цього вимагала робота.

Лея склала лист і прибрала в шухляду.

Дзеркало чекало.

Вона сіла перед ним, узяла потрібний інструмент, потім помітила, що тримає не той.

Повернула його на місце.

Після цього кілька хвилин просто дивилася на пошкоджений край рами.

Минулого разу атестацію вона склала добре. Відмова прийшла пізніше.

Лея зачинила шухляду трохи сильніше, ніж було потрібно, і повернулася до роботи.

Даріан приїхав додому пізніше за неї.

Коли відчинилися вхідні двері, Лея сиділа в кабінеті з книжкою на колінах. За останні пів години вона не перегорнула жодної сторінки.

Лист комісії лежав у шухляді письмового столу.

Даріан зайшов уже без пальта й поклав на край столу кілька паперів.

Лея дивилася в книжку.

— Комісія відкрила повторний розгляд.

Даріан зупинився.

— Сьогодні прийшов лист?

— Так.

Він сів навпроти.

Лея розповіла, що запросили: практичні матеріали, старі звіти, можливі додаткові документи.

Даріан вислухав.

— Мою рекомендацію долучили?

— Так.

Лея перегорнула сторінку, хоча не прочитала й попередньої.

— І ваш старий звіт теж дістануть з архіву.

— Так.

Вона підняла очі.

— Той, де я «схильна нехтувати формальними процедурами заради швидкого результату».

Даріан сперся на спинку стільця.

— Там було продовження.

— Воно не так добре запам'яталося.

— «Водночас демонструє виняткову здатність до діагностики складних багатошарових структур».

Лея повільно закрила книжку.

— Ви серйозно пам'ятаєте це дослівно?

— Так.

— Це трохи лякає.

— Ви теж пам'ятаєте першу частину.

— Вона була образлива.

— Вона була точною.

Лея звузила очі.

Даріан витримав її погляд.

— І продовження теж.

Вона не знайшла, до чого причепитися, тому знову відкрила книжку.

Кілька хвилин Даріан переглядав принесені папери.

Лея нарешті прочитала абзац.

Потім ще один.

— Вельський.

Він відклав аркуш.

Лея провела великим пальцем по краю сторінки.

— Якщо з комісією щось піде не так, скажете мені?

Даріан подивився на неї.

— Скажу.

Вона кивнула й повернулася до книжки.

Даріан більше нічого не додав.

Трохи пізніше Орен приніс чай і тарілку печива. Лея взяла одне, не відриваючись від сторінки.

Потім друге.

Коли вона потягнулася по третє, тарілка виявилася ближче, ніж хвилину тому.

Лея глянула поверх книжки.

Даріан читав свої папери.

Вона взяла печиво й нічого не сказала.