Глава 18

Марта Рейш усе ще тримала крамницю на розі Гончарної та Старого ринку.

Лея впізнала місце раніше, ніж вивіску.

П'ять років тому над дверима висів синій скляний флакон без жодного напису. Постійні клієнти знали, що тут можна купити, випадковим продавали трави, реактиви для побутових чарів і дрібне приладдя для майстерень.

Тепер вікна були чисті, товари розкладені за призначенням, а на новій вивісці цілком пристойними літерами значилося: «Рейш. Матеріали для ремесел».

Лея зупинилася через дорогу.

— Щось не так? — запитав Даріан.

— Марта раніше не докладала стільки зусиль, щоб здаватися законослухняною.

Він подивився на крамницю.

— Можливо, тепер їй не треба здаватися.

Лея глянула на нього.

— Це було майже оптимістично.

— Не звикайте.

Вона перейшла вулицю.

За прилавком стояла незнайома дівчина й розкладала металеві кріплення по маленьких шухлядах. Почувши ім'я Леї, вона попросила зачекати й зникла за дверима в глибині крамниці.

Марта вийшла за хвилину.

Волосся вона тепер стригла коротко, біля очей додалося зморщок, але дивилася так само: спершу на руки людини, потім в обличчя.

Побачивши Лею, Марта всміхнулася.

Потім помітила Даріана.

— Леє.

— Привіт, Марто.

Марта ще раз глянула на Даріана.

— Якщо ти привела королівського некроманта по роботі, скажи одразу. Я вже не в тому віці, щоб нервувати заздалегідь.

— Мені потрібна порада. Нікого забирати ми не прийшли.

Марта затримала погляд на слові «ми».

— Тоді ходімо.

Вона кивнула дівчині за прилавком і повела їх у задню кімнату.

Лея пам'ятала її зовсім іншою.

Колись уздовж стін стояли замкнені шафи, а на столі майже завжди лежало щось, що перед міською інспекцією краще було прибрати. Тепер на місці шаф висіли полиці з рахунковими книгами. На столі стояв старий чайник і горщик із рослиною, яку давно треба було полити.

Марта помітила її погляд.

— Шафи прибрала три роки тому.

— Я нічого не сказала.

— Ти ніколи не вміла мовчки дивитися.

Лея провела пальцем по краю столу.

Колись саме тут Марта поставила перед нею старий контейнер, від якого відмовилися двоє майстрів. Лея відкрила його того самого вечора. Після цього робота від Марти почала приходити регулярно.

— Зате тепер у мене інспектори п'ють чай, — сказала Марта.

— І виживають?

— Навіть повертаються.

Марта сіла.

— Ти могла зайти раніше.

Докору в голосі не було.

Лея кивнула.

— Могла.

Марта почекала, але продовження не вимагала.

Лея дістала аркуш із двома закупівлями й поклала перед нею.

— Мене цікавить ось це.

Марта прочитала назву суміші, потім обидва записи.

— Законна.

— Знаю. Мені треба зрозуміти, як провести таку покупку для іншої людини, не вписуючи її в очевидне місце.

Марта знову подивилася на неї.

— Залежить від того, наскільки ця людина любить ускладнювати собі життя.

— Припустімо, достатньо розумна, щоб не купувати без дозволу те, що можна купити з дозволом.

— Тоді я б узагалі не ховала покупку.

Лея сперлася ліктями об стіл.

Марта взяла зі стосу одну зі своїх рахункових книг і відкрила навмання.

— Дивись. Я щомісяця купую десять флаконів розчину. Постачальник мене знає, дозвіл у мене є, кількість нікого не дивує. Наступного місяця замовляю одинадцять.

Вона провела пальцем по рядку.

— У книзі все чисто. Один флакон просто йде не на мої потреби.

Лея подивилася на свої записи.

— А людина, якій він потрібен, ніде не з'являється.

— У моїй книзі ні. У постачальника теж ні. Він продав мені одинадцять флаконів і отримав законну оплату.

Даріан стояв біля полиць і слухав.

Марта глянула на нього.

— Ви можете сісти. Я не беру гроші за стілець.

Даріан сів.

Лея ледь усміхнулася.

— А як зрозуміти, що одинадцятий зайвий?

— Якщо добре знаєш звичайні витрати покупця, іноді можна. Якщо не знаєш, то ніяк.

Марта повернула їй аркуш.

— Лікарня могла взяти більше через важкий місяць. Майстерня отримала велике замовлення. Хтось зробив запас. Саме число тобі нічого не скаже.

Лея повільно кивнула.

Оце вже було корисно.

Не список підозрілих людей. Не готовий спосіб знайти Гарета. Просто пояснення, чому цілком законні закупівлі могли приховати чужий товар.

— А посередники?

— Могли забирати товар замість покупця. Це теж нормально. Великі клієнти не завжди посилають власних людей.

Лея подивилася на дві закупівлі, через які вони сюди прийшли.

— Тобто те, що тут різні контори, теж нічого особливого.

— Саме по собі ні.

Марта відсунула папір.

— Якщо шукаєш людину, яка купувала без дозволу, можеш узагалі дивитися не туди.

Лея потерла край аркуша великим пальцем.

— Треба дивитися на тих, у кого дозвіл був.

— Я б так робила.

Даріан заговорив уперше за кілька хвилин.

— Наскільки великою має бути різниця, щоб ви її помітили у власних книгах?

Марта знизала плечима.

— Залежить від товару. І від покупця. Десь один зайвий флакон видно одразу, десь двадцять нікого не здивують.

Даріан кивнув.

Більше питань у нього не було.

Марта подивилася на Лею.

— Ти давно цим займаєшся?

— Чим саме?

— Знову лізеш туди, де всі вже вирішили, що справа закрита.

Лея провела пальцем по переніссю й одразу прибрала руку.

Марта це помітила.

Звісно, помітила.

— Ясно, — сказала вона.

— Нічого тобі не ясно.

— Як скажеш.

Лея склала аркуш.

— Дякую.

— За це можеш.

Марта підвелася й повернула книгу на полицю.

Коли вони вийшли до крамниці, дівчина за прилавком саме пояснювала покупцеві різницю між двома видами кріплень. Марта зупинилася біля дверей.