Глава 17

Пиріжок Даріанові Лея все-таки не віддала.

Він повернувся пізно, коли вона вже сиділа у вітальні з книжкою. Паперовий пакунок лежав поруч на столику. Даріан помітив його дорогою до кабінету, але нічого не запитав.

Лея витримала хвилин десять, потім з'їла пиріжок сама.

За наступні два дні перевірка кладовищної печатки нічого не змінила. Печатка була справжня. Чотири роки тому труну провели через міські книги як останки Гарета Восса, документи прийняли без порушень, номер поховання збігався в усіх журналах.

Увечері третього дня Лея повернулася додому пізніше, ніж збиралася.

Двері Даріанового кабінету були відчинені. На підлозі біля столу стояла велика архівна коробка.

Лея зупинилася на порозі.

— Якщо це вечеря, Орен сьогодні вирішив нас покарати.

Даріан підняв голову.

— Це матеріали по Воссу.

На краю столу стояла тарілка з холодним м'ясом і хлібом. До неї, схоже, ніхто не торкався.

Лея зняла жакет, повісила його на спинку стільця й сіла.

— Що саме ви взяли?

— Усе, що залишилося від старого пошуку й до чого я маю доступ.

Вона вже потягнулася до коробки, але зупинилася.

— Усе?

— Так.

Даріан дістав останню теку й поклав перед нею.

Лея відкрила її.

Старі адреси Гарета, два рахунки, орендовані приміщення, майстерні, посередники. Частину вони вже бачили після кладовища. Біля решти залишалися позначки слідчих, дати перевірок і короткі результати.

Лея читала, Даріан час від часу показував, де матеріали продовжувалися в іншій теці.

За годину стіл був майже повністю завалений паперами.

Вона взяла шматок хліба й перечитала договір оренди складу, який Гарет закрив перед пожежею.

— Тут нічого не стало новішим.

Даріан відірвався від рахунку.

Лея постукала пальцем по договору.

— Цю адресу перевіряли. Цю людину теж. Рахунки закриті. Якщо він вижив, навряд чи чотири роки сидів під старим ім'ям у старому складі й чекав, поки ви повернетеся.

— Навряд чи.

Лея відклала договір.

У Гарета можна було змінити майже все. Ім'я, склад, посередника, візника. Він саме тому так довго й залишався корисним людям, які не хотіли залишати власних слідів.

Але будь-яка робота все одно чогось потребувала.

Місця. Перевезення. Матеріалів.

Лея почала переглядати документи вже інакше.

Не адреси. Не імена.

Що через них проходило.

Даріан кілька хвилин спостерігав за нею, потім підвівся й дістав із шафи три тонкі аркуші.

— Сьогодні прийшли пізніші записи по трьох підприємствах зі старої справи. Я запросив те, що після смерті Восса проходило через окрему реєстрацію.

Лея взяла аркуші.

— Чому саме ці три?

— Вони досі працюють, а їхні старі книги збереглися. Решту або закрили, або записи вже знищені за строком.

Це було достатньо буденно, щоб їй сподобалося.

Перший список належав транспортній конторі. Нічого незвичайного.

Другий був із майстерні захисних футлярів. Замовлення різні, клієнти законні, обсяги звичайні.

Третій надав постачальник матеріалів для лікарень, реставраторів і магічних майстерень.

Лея знала більшість назв. Захисна тканина, очищувальні солі, срібний дріт, суміші для збереження органічних матеріалів.

Вона затрималася на одному рядку.

— Це для чого?

Даріан нахилився до аркуша.

— Консервувальна суміш. Нею обробляють матеріал, якщо треба довше зберегти магічний слід.

— Який матеріал?

— Різний. Тканину, біологічні зразки, органічні частини артефактів.

Лея перечитала запис.

Невелика партія пройшла через посередника трохи більше року тому. Покупця в цьому реєстрі не зазначили.

Через кілька місяців той самий постачальник продав ще одну невелику партію, вже через іншу контору.

Лея поклала записи поруч.

Даріан узяв тарілку й нарешті з'їв шматок хліба.

— Вас щось бентежить?

— Поки не знаю.

Вона ще раз подивилася на обидва замовлення.

Суміш була законна. Її використовували лікарні, майстри, реставратори. Посередники теж не були чимось незвичайним.

Лея знала інше: якщо комусь потрібно провести законний товар так, щоб кінцевий покупець не світився в очевидному місці, способів вистачало.

П'ять років тому вона знала трьох людей, які могли б пояснити, як це роблять зараз.

Один помер. Другий після кількох неприємних місяців вирішив, що законна торгівля корисніша для здоров'я.

Про третю Лея давно нічого не чула.

Вона постукала пальцем по краю аркуша.

— Я знаю людину, яка розуміється на таких закупівлях.

Даріан подивився на неї.

— Законних?

— Саме законних.

Він почекав.

— Добре. Переважно законних.

— Це вже більше схоже на вас.

Лея проігнорувала це.

— Якщо Марта досі в місті, вона скаже, чи я взагалі дивлюся туди, куди треба.

Даріан глянув на годинник.

Було вже пізно.

— Завтра?

— Завтра. Вночі вона або не відчинить, або відчинить із чимось важким у руці.

— Ви з нею добре розійшлися?

Лея згадала останню зустріч із Мартою.

— Не настільки погано, щоб перевіряти сьогодні.

Даріан склав старі договори в одну стопку.

Лея підтягнула до себе наступну теку.

На краю столу залишилася тарілка з одним шматком м'яса. За кілька хвилин Лея посунула її до Даріана.

Він забрав м'ясо, не відриваючись від паперів.

Вони працювали ще близько години. Старі адреси Гарета так і залишилися лежати збоку.

Ніхто до них більше не повернувся.